Було б невідповідним змісту закону орієнтуватися на сучасні світові засоби техніки безпеки. Але невиконання обов'язків по впровадженню сучасних національних засобів безпеки може тягти відповідальність підприємства перед працівником, надає працівнику прав, передбачених статтями 38 та 39 КЗпП. Кримі-нальна відповідальність за порушення обов'язку, що розглядаєть-ся, вряд чи можлива, якщо власником не порушені інші, більш конкретні обов'язки.

Обов'язок власника забезпечувати санітарно-гігієнічні умо-ви, які запобігають виникненню професійних захворювань праців-ників, являє собою суттєвий практичний інтерес. Для правильного розуміння цього обов'язку, сформульованого у частині четвертій ст. 153 КЗпП, її слід порівнювати з частиною третьою цієї ж статті, яка покла-дає на власника обов'язок створювати санітарно-побутові умови, що відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці. Якщо частина третя відсилає до нормативних актів, то частина четверта покладає на власника прямий обов'язок забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захво-рювань працівників. Відсилки до конкретних нормативних актів та норм тут не зроблено, хоч такі норми існують. Пряме застосування правила, що розглядається, є підставою для покладення на власника (підприємство) відповідальності за матеріальну та моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням, хоч і не порушувались конкретні норми. Наприклад, згідно з частиною четвертою ст. 153 КЗпП на власника (підприємство) може бути покладена відпові-дальність за шкоду, спричинену професійним захворюванням, хоч би концентрація шкідливих речовин, що спричинила професійне захворювання, і не перевищувала гранично припустимих норм. Все ж ми вважаємо, що за викладених умов власник вряд чи зможе бути притягнений до матеріальної відповідальності перед працівником [18, c. 547].

Додержуючи норми гранично припустимих концентрацій шкідли-вих речовин у виробничому середовищі, власник може стверджу-вати, що його вина у професійному захворюванні відсутня.

Частина п'ята ст. 153 КЗпП спочатку формулює нежорсткий обов'язок власника не вимагати від працівників виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя. Могло б виникнути за-питання про те, чи має право власник вимагати виконання роботи, поєднаної з неявною небезпекою для життя. Проте подальший текст частини п'ятої ст. 153 КЗпП забороняє вимагати від працівника ви-конання роботи також і в умовах, що не відповідають законодав-ству про охорону праці. Здавалося б, така вимога досить часто мог-ла б стати підставою для відмови працівника від виконання роботи. Та стаття, що коментується, надає прав працівнику відмовитися від виконання дорученої роботи не завжди, а лише у такій виробничій ситуації, яка небезпечна для життя та здоров'я працівника або людей, які його оточують, а також навколишнього середовища. При відсутності таких ознак виробничої ситуації працівник не має права відмовитися від виконання роботи, а відмова від виконання роботи, за відсутності таких ознак, вважається порушенням трудової дисципліни. Факт наявності зазначеної виробничої ситуації підтверджуєть-ся фахівцем з охорони праці підприємства за участю представника профспілки та уповноваженого трудового колективу з питань охо-рони праці. У випадку виникнення конфлікту, тобто розбіжностей в оцінці виробничої ситуації, питання вирішується відповідним ор-ганом державного нагляду за охороною праці за участю представ-ника профспілки (частина друга ст. 7 Закону "Про охорону праці"). У випадку обґрунтованої відмови працівника від виконання роботи за визначених умов та простою за працівником зберігаєть-ся середній заробіток. Необґрунтована відмова виключає збере-ження середнього заробітку і може тягнути за собою дисциплі-нарну відповідальність працівника [17, c. 505].

Ст. 35 Повітряного кодексу надає право члену екіпажу по-вітряного судна відмовитися від виконання завдання на політ, якщо, на його думку, має місце аргументоване побоювання за бла-гополучне завершення польоту [6]. Посилання у наведеній статті на думку працівника означає, що дисциплінарна відповідальність, при необґрунтованій відмові члена екіпажу повітряного судна від виконання завдання на політ, виключається. Стосовно ж збереження середнього заробітку, то воно можливе лише у випадку, якщо думка працівника буде підтверджена у порядку, встановле-ному частиною другою ст. 7 Закону "Про охорону праці" [20, c. 312].

Правилом частини шостої стаття 153 КЗпП доповнена Зако-ном від 15 грудня 1993 року. Це правило як спеціальне є винятком із загальної норми частини першої ст. 153 КЗпП, яка передбачає створення безпечних та нешкідливих умов праці на всіх підприєм-ствах, в установах, організаціях. Воно припускає можливість робо-ти при наявності небезпечних та шкідливих для здоров'я умов праці у випадку неможливості їх повного усунення. У даній статті йдеться про обов'язок власника повідомити про наявність цих умов в орган державного нагляду за охороною праці. Проте, далі у статті йдеться про право цього органу надати тимчасову згоду на роботу в таких умовах [19, c. 173].

Частина сьома ст. 153 КЗпП покладає на власника загаль-ний обов'язок систематичного проведення інструктажу (навчан-ня) працівників з питань охорони праці та протипожежної без-пеки. Більш детально цей обов'язок розкривається в ст. 20 Закону "Про охорону праці" та ряді підзаконних нормативних актів. Закон "Про охорону праці" як акт спеціальний само поняття охорони праці трактує більш вузько, ніж Кодекс законів про працю, залишаючи протипожежну охорону за межами цього понят-тя та відповідного правового інституту. У зв'язку з цим в Законі "Про охорону праці" йдеться про інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки у разі виникнення аварій (у подальшому для стислості вживатиметься термін "інструктаж (навчання) з питань охорони праці") [18, c. 549].

Таким чином, норми про інструктаж (навчання) з протипо-жежної безпеки слід розглядати у межах інституту охорони праці, але містяться вони у спеціальних актах (Закон "Про пожежну безпеку" та підзаконні нормативні акти