здійснюватися активними потоками повітря ( через пристрої зосередженого випуску повітря ) в верхню зону приміщення чи пристроями, які розділяють повітря в робочу зону приміщення. Принцип організації обміну повітря при обмінно – припливній вентиляції визначається характером розповсюдження шкідливих речовин в приміщенні. На параметри повітряного середовища в місцях з недостатньою подачею тепла велике значення відіграють об’ємно – планувальні вирішення, розміщення обладнання, орієнтація приміщення в частинах світу, пристрій теплоізоляції у нагрітих поверхнях. Раціональне вирішення цих питань в процесі проектування дозволяє підвищити ефективність вентиляції.
Перевагу заслуговує та схема вентиляції, яка при оптимальній ефективності має меншу металоємність, менші капітальні та експлуатаційні затрати. Загально обмінна вентиляція знаходить широке застосування в різних галузях промисловості ( в металургійній, хімічній, автомобільній промисловості та в інших, а також в житлових, адміністративних та культурних будівлях ).
Визначення обміну повітря в приміщеннях з тепловиділеннями.
В приміщеннях де головним чинником шкідливих речовин є теплова надмірність, розрахунковий обмін повітря визначається за такою формулою :
G = Q / 0,24 ( t1 – t2 ),
Де G – кількість припливного повітря, необхідного для ізоляції надлишку тепла Q.
Кількість надлишкового тепла визначається з теплового балансу як різниця між теплом, яке надходить в приміщення, і теплом, яке поглинається приміщенням.
Кількість повітря, необхідного для видалення теплового надлишку в холодний період року при організації обміну повітря по схемі « знизу – вверх » і присутності місцевих підсосів, буде менше ніж для теплого періоду року.
Визначення обміну повітря в приміщеннях з надлишком вологи.
При повітро – обмінній вентиляції кількість повітря, необхідного для асиміляції вологи, яка виділяється в приміщення, визначається за формулою :
G = W / d1 – d2,
Де W – кількість вологи, яка виділяється в приміщенні, d1 і d2 – вміст припливного і відпливного з приміщення повітря.
Визначення обміну повітря в приміщеннях при виділенні шкідливих газів і пари.
Як правило, приміщення в яких виділяються шкідливі гази і пари, потрібно оснащувати місцевими підсосами різної конструкції. Обмінно – припливну вентиляцію слід розглядати як допоміжну до місцевої і розраховувати на асиміляцію пристроїв, які прорвуться в приміщенні з шкідливими речовинами. Незалежно від оснащення місцевої вентиляції при виділенні в приміщення газів і пари, маючи щільність меншу від щільності повітря, необхідно передбачити обладнання для провітрення верхньої зони.
Обмін повітря, необхідний для асиміляції газових шкідливих речовин, визначається за формулою :
L = mGr / k1 – k2 ,
Де Gr – кількість шкідливих речовин, які виділяються в приміщення протягом 1 години.
При проектуванні обмінно – припливної вентиляції необхідне зберігання повітряного балансу, тобто забезпечення витрат повітря, яке подається і виводиться із приміщення. ОН і П допускають перевищені кількості вивідного повітря над припливним не більше ніж на один об’єм приміщення, де застосовується вентиляція.
Системи кондиціювання повітря
Для забезпечення температури, відносної вологості й швидкості руху повітря призначеної системи кондиціювання повітря , задачами яких у виробничих приміщеннях є створення й автоматичне підтримування заданих параметрів повітряної середи при метеорологічних умовах, що змінюються, й різноманітних тепло – й волого поступах.
До складу СКП входять пристрої, що здійснюють необхідну обробку ( фільтрація, охолодження, підігрів, осушування, зволоження ), транспортування його, роздачу в обслуговуванні приміщення, джерела тепло й холодозабезпечення, засоби автоматичного регулювання, контролю й управління, а також допоміжне устаткування. Основне устаткування для обробки й переміщення повітря, як правило, компонується в одному агрегаті – кондиціонері.
У залежності від розміщення кондиціонера стосовно приміщень, що обслуговуються, розрізняють центральні й місцеві ВКП.
Центральні ВКП обладнуються, як правило, неавтоматичними, розміщеними поза приміщенням, що обслуговується. Центральні УКП улаштовуються для обслуговування великих приміщень : театрів, залів для зборів, великих цехів, виробничих чи підприємств декількох однорідних цехів й приміщень. У більшості випадків центральні ВКП обладнуються неавтоматичними кондиціонерами, які забезпечуються теплом й холодом від зовнішніх джерел.
Автономні кондиціонери мають джерела тепла й холоду, за допомогою яких готується повітря необхідних параметрів. Ці кондиціонери обладнуються, як правило, електрокалориферами для підігріву повітря й холодильними машинами для його охолодження. Для автономних кондиціонерів потрібно підведення ззовні електроенергії для двигунів й калорифера, а також води для охолодження кондиціонерів холодильних машин.
Вимоги до вентиляційного обладнання.
Вентиляційне обладнання систем, які обслуговують приміщення, в повітря яких виділяються вибухонебезпечні речовини, повинні бути в відповідному виконанні, яке забезпечує видалення виникнення іскор при ударі чи терті одних елементів з іншим. В першу чергу ці потреби відносяться до вентиляції. Вітчизняна промисловість випускає вентиляційні агрегати, які захищають від утворення іскор. Під цими агрегатами мають на увазі спеціальні засоби і міри, які уповільнюють утворення в вентиляторі іскор, які можуть призвести до згорання в приміщенні пароповітряних вибухонебезпечних речовин.
Вентилятори повинні бути укомплектовані вибухозахисними електродвигунами. Останні маскуються з вказанням рівня вибухозахисту, категорії і групи вибухонебезпечних речовин, для якої вони призначені. Тому вентиляційне обладнання повинне бути максимально безпечним для життя людини.
5.Список використаної літератури :
Макир В.Я. Овчинников П.А., « Промышленая вентиляция и кондиционирование воздуха », учеб. Москва, Стройиздат, 1978г.
Максимов Г.А., « Отопление и вентиляция », ч. ІІ Вентиляция, М., « Высшая школа », 1968г.
Михайлов Ф.С., «Отопление и основы вентиляции », М., Строн, 1972г.