Норми законодавства України про охорону праці поширюють-ся на іноземних громадян та осіб без громадянства, які працю-ють на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на території України (ст. 5 Закону "Про охорону праці").

Правило ст. 2 Закону "Про охорону праці", згідно з яким чинність цього Закону поширюється "на всіх громадян, які пра-цюють, а також залучені до праці на... підприємствах", означає, що законодавство про охорону праці поширюється на осіб, які уклали з роботодавцями не лише трудові, а й цивільно-правові договори. Вжиття в Законі "Про охорону праці", як правило, терміна "працівники" не означає, що відповідні правила діють лише в рамках трудового правопорушення. У названому Законі термін "працівник" використовується не так, як це визначено у частині першій ст. 21 КЗпП, а в спеціальному розумінні, про що свідчить обмовка в ст. 2 цього Закону (громадяни, які працюють, а також залучені до праці на підприємствах).

У той же час згідно з договором цивільно-правового характеру обов'язок виконання роботи може взяти на себе фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності. Якщо у тако-му разі в договорі зазначається, що виконавець роботи діє саме як суб'єкт підприємницької діяльності, якщо в договорі міститься по-силання на свідоцтво про державну реєстрацію виконавця робіт, як суб'єкта підприємницької діяльності, замовники (підприємство, ус-танова, організація, фізична особа) мають бути звільнені від тих обов'язків з забезпечення охорони праці, які установлені трудовим законодавством.

2. Забезпечення безпечних умов праці на виробництві.

Безпечні умови праці забезпечується шляхом застосування системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Така система заходів у правовій літературі отримала назву охорона праці.

Охорона праці — один з центральних інститутів трудового пра-ва. Він має виключно практичне значення. Недодержання вимог охо-рони праці створює небезпеку для здоров'я і життя працівників. У свою чергу і ті, кого законодавець називає власником або уповно-важеним ним органом, несуть сувору, у тому числі й кримінальну, відповідальність за порушення правил охорони праці [20, c. 311].

Як правовий інститут, охорона праці — це чималий комплекс правових норм. Збірник правових документів "Законо-давство України про охорону праці" виданий Держнаглядохоронпраці в чотирьох томах, але він включає в себе далеко не всі чинні нормативні юридичні акти з питань охорони праці.

Ст. 4 Закону "Про охорону праці" формулює принципи державної політики у сфері охорони праці. Ці принципи, на наш погляд, в силу вказаного їх визначення, слід кваліфікувати і як принципи інституту охорони праці, які підлягають застосуванню при відсутності відповідних конкретних правових норм, і як такі, що визначають напрямки подальшого розвитку інституту охоро-ни праці, і як обов'язки держави, які вона взяла на себе і має до-держувати при здійсненні своєї політики у майбутньому. З ура-хуванням викладеного, принципи, зазначені в ст. 4 Закону "Про охорону праці", мають певне регулятивне значення. У названій статті закріплені такі принципи:

1) пріоритет життя і здоров'я працівників відносно результатів виробничої діяльності підприємства, повна відповідальність влас-ника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

2) комплексне вирішення завдань охорони праці на засадах національних програм з цих питань, а також з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки, техніки та охорони здоров'я;

3) соціальний захист працівників, повне відшкодування шко-ди особам, потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

4) установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

5) використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участь держа-ви в фінансуванні заходів з охорони праці;

6) здійснення навчання населення, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

7) забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охо-рони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництво і проведении консультацій між власниками та працівниками (їх пред-ставниками), між соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

8) міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, вико-ристання світового досвіду організації роботи з поліпшення умов та підвищення безпеки праці [7].

Законодавство України про охорону праці за роки незалеж-ності України суттєво обновилось. В той же час зберігають чинність нормативні акти Союзу РСР з питань, не урегульова-них законодавчими актами України, за умови, що відповідні акти Союзу РСР не суперечать законодавству України.

Вимогам нормативних актів про охорону праці повинні відповідати:

1) умови праці на кожному робочому місці; 2) безпека техноло-гічних процесів, машин, механізмів, обладнання та інших засобів виробництва; 3) стан засобів колективного та індивідуального захи-сту; 4) санітарно-побутові умови. Невідповідність перелічених умов установленим вимогам є підставою матеріальної відповідальності підприємства перед працівником, а також надає право працівнику достроково розірвати строковий трудовий договір чи звільнитися за власним бажанням без попередження про звільнення за два тижні. Порушення вимог актів про охорону праці може бути підста-вою для притягнення власника, осіб, на яких покладені обов'язки виконувати зазначені вимоги, до адміністративної (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) або кримінальної (ст. 135 Кримінального кодексу України) відповідальності [4, 5].

3. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу щодо створення безпечних умов праці на підприємстві, в установі, організації.

Частина четверта статті 153 КЗпП України покладає на влас-ника обов'язок запроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, попереджуючі виробничий травматизм. Слова "сучасні" (засоби) треба