1. Норми, які регулюють порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я.
Норми, які передбачають обов'язок власника відшкодувати працівнику шкоду містяться в ЗУ " Про охорону праці", а також в Правилах відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням своїх трудових обов'язків.
4. Закон "Про охорону праці" (ст. 8) установив новий, порівняно з раніше чинним, порядок відшкодування шкоди працівнику. Відшкодування шкоди (у тому числі виплата одноразової допомоги) має проводитись з Фонду соціального страхування, а на власника докладається обов'язок відшкодувати Фонду витрати, пов'язані з відшкодуванням шкоди. Однак при внесенні змін до ст. 173 КЗпП у зв'язку з прийняттям Закону "Про охорону праці" не була передбачена участь Фонду соціального страхування у відшкодуванні шкоди, заподіяної працівнику. Стаття 173 КЗпП, як і раніше, зобов'язує власника проводити відшкодування шкоди безпосередньо працівнику. Цю ж лінію всупереч ст. 8 Закону "Про охорону праці", але відповідно до ст. 173 КЗпП, проводить і Кабінет Міністрів України. У первісному тексті пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків" від 23 червня 1993 року передбачалось, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, здійснюється безпосередньо власником чи уповноваженим ним органом до створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. В той же час пункт ЗО Правил вже у первісній редакції передбачав альтернативу: виплата суми відшкодування шкоди "здійснюється власником... або із Фонду соціального страхування".
7. Якщо ж ліквідація підприємства проведена без правонаступництва, у процесі ліквідації має бути проведена капіталізація грошових сум, що підлягають відшкодуванню відповідно до Правил. Механізм капіталізації законодавством не установлений, але його контури намічені в ст. 32 Правил. У разі ліквідації підприємства без правонаступництва ліквідаційна комісія повідомляє про це у місцевий орган державного соціального страхування.
8. Не можна залишити без відповіді питання про те, хто ж все-таки зобов'язаний відшкодувати шкоду працівнику — власник чи підприємство. Статтю 173 КЗпП, яка зобов'язує відшкодувати шкоду власника чи уповноважений ним орган, можна було б визнати як таку, що не суперечить пункту 3 статті 7 Закону "Про власність", оскільки цим пунктом допускаються винятки із правила про те, що власник не відповідає за борги створених ним юридичних осіб. Але частина перша ст. 456 Цивільного кодексу цілком визначено покладає обов'язок відшкодування шкоди не на власника, а на організацію.
9. Хоч в ст. 173 КЗпП, ст( 11 Закону "Про охорону праці" і Правилах не йдеться про склад правопорушення, що являється підставою покладення на власника обов'язку відшкодувати шкоду, все ж слід визнати, що такою підставою відповідно до законодавства є сукупність таких юридичних фактів:—
порушення власником юридичних обов'язків, установлених нормативними актами, угодами, колективним чи трудовим договором;—
наявність шкоди;—
причинний зв'язок між порушенням і шкодою, що виникла;—
вина власника.
2 Обов’язок власника забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці
10. На власника покладається обов'язок забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці (частина друга ст. 153 КЗпП).
Згідно з цим власник є відповідальним за будь-яку небезпеку для життя і здоров'я працівника, що виникла при виконанні працівником трудових обов'язків, а також в інші періоди, зазначені в п. 2 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. Такий висновок зроблений на основі п. 1 Правил, згідно з яким шкода відшкодовується не лише у разі пошкодження здоров'я при
3. Порядок відшкодування працівнику шкоди власником чи уповноважним ним органом.
Розмір відшкодування втраченого заробітку залежить від ступеня втрати працівником професійної працездатності, що установлює МСЕК. Якщо професійна працездатність втрачена повністю, працівнику відшкодовується 100 відсотків заробітку, який він мав до пошкодження здоров'я. Якщо ж професійна працездатність втрачена не повністю, а частково, то й заробіток відшкодовується у частині, що відповідає втраченій частині професійної працездатності. Мається на увазі, що в тій частиш, в якій у працівника (потер-пілого) збереглася професійна працездатність, він зберігає можливість працювати і заробляти, а тому і відшкодовувати треба не весь заробіток, який раніше працівник одержував, а лише його частину, що відповідає відсотку втрати професійної працездатності.
Отже, правило про відшкодування працівнику шкоди у повному розмірі втраченого заробітку (частина перша ст. 11 Закону "Про охорону праці") не порушується нормами, що передбачають відшкодування лише заробітку, який відповідає відсотку втрати професійної працездатності.
Ступінь втрати загальної працездатності (здатності до виконання некваліфікованої роботи) при визначенні розміру відшкодування втраченого заробітку не враховується. Цим законодавство України з даного питання відрізняється від законодавства періоду соціалізму. Ще одна відмінність полягає у тому, що визначений розмір втраченого заробітку, відповідний ступеню втрати професійної працездатності, коригуванню в бік зменшення не піддягає. Це правило абзацу третього п. 9 Правил не можна розуміти таким чином, що розмір відшкодованого втраченого заробітку не може бути зменшений при зміні (зниженні) ступеня втрати професійної працездатності. Стан здоров'я працівника, Ушкодженого через нещасний випадок на виробництві, може поліпшитись, працівник пізніше може навіть повністю поновити свою професійну працездатність. І якщо МСЕК при черговому огляді установить це і видасть відповідний висновок, розмір відшкодовуваного утраченого заробітку може бути зменшений або виплата відшкодування взагалі має бути припинена.
Неприпустимість коригування в бік зменшення середнього заробітку, що відшкодовується працівнику,