виграшу тут є уміння робити щось, що суперечить діям всіх. Наприклад, давати заздалегідь неправильні відповіді на загадки або в ході вікторини; коли всі співають хором, не співати, а підраховувати кількість слів у кожному куплеті пісні, тощо.
Суть психокорекційної роботи з підлітками "групи ризику", яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб надати можливість кожному з них пережити у ході гри патогенну для його характеру ситуацію і знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів вводиться в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою "зриву", тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуації надає можливість нібито "знеболити" психотравмуючі моменти, пережити і відреагувати психологічні конфлікти, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їх розв'язання.
Завдання психокорекційної роботи полягають у наступному.
1) Навчання підлітка "розпізнанню" небезпечних для нього ситуацій, тобто таких, що адресовані до його найуразливішого "місця найменшого опору". Досвід психотерапевтичної роботи показує, що невміння підлітка уникати несприятливих ситуацій відіграє не меншу роль у причинах дезадаптації, ніж невміння їх розв'язувати. Тому зусилля психолога, що веде групу тренінгу повинні бути спрямовані на підвищення здатності підлітка до розпізнавання і попередження виникнення таких ситуацій. Наприклад, підліток збуджуваного типу акцентуації, коли він відчуває наближення сварки з приятелем, повинен відразу ж припинити спілкування і піти, а не продовжувати з'ясовування стосунків, яке швидше за все закінчиться для нього неконтрольованим спалахом негативних емоцій.
2) Формування у підлітка здатності "об'єктивізувати" небезпечні для нього ситуації, тобто зуміти підійти до них нібито зі сторони, поглянути на те, що відбувається, так, ніби це відбувається з кимось іншим. У ході виконання цього завдання у підлітка формуються навички аналізу ситуації, уміння віднайти в ній головне і другорядне. Наприклад, якщо підліток з епілептоїдною акцентуацією характеру буде розуміти, які фактори викликають агресивну поведінку, які закономірності розвитку агресивного стану, які бувають різновиди форм прояву агресії, які методи подолання спалаху гніву, що накопичується — все це допоможе йому підвищити ступінь керованості своєю поведінкою.
Оскільки у процесі психодрами підлітки поводяться так, як вміють і як вони звикли, на очах у групи відбувається активізація негативного досвіду розв'язання складних ситуацій, що надає можливість членам групи вчитися на помилках і невдачах минулого.
3. Принципи організації антинаркотичного виховання в навчальних закладах
Досягнення мети антинаркотичної діяльності в навчальних закладах зумовлює її зміст і напрямок. Серед основних напрямків можуть бути названі:
1. Роз'яснення учням гігієнічних і моральних аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин.
2. Роз'яснення причин виникнення наркоманії і токсикоманії. Розкриття суті наркоманії як захворювання і картини ранніх ознак цього захворювання.
3. Характеристика соціальних, економічних, етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків.
Оскільки в навчальних закладах перебувають діти різних вікових груп, напрямки антинаркотичної діяльності повинні бути чітко диференційовані з урахуванням вікового аспекту, типу навчального закладу, психологічної характеристики учнів та ступеня їх інтелектуального розвитку.
Антинаркотична діяльність не повинна бути ідентичною для 8-10-річних та 16-17-річних учнів. Ця робота має проводитись з урахуванням психофізіологічних аспектів дитячого організму.
При створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для цієї категорії дітей характерним є: невисока концентрація уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки навички читання ще недостатньо сформовані, увага нестійка. Об'єм тексту для молодшої вікової групи не повинен перевищувати 3 тис. знаків. Збільшення тексту ускладнює читання і розуміння матеріалу. Тому при розробці засобів навчання і антинаркотичного виховання перевагу необхідно віддавати наочності: буклетам, плакатам, фільмам тощо.
Завданням цих засобів є формування у молодших школярів (учнів 1-4 класів) негативного ставлення до наркотиків в загальному вигляді, без зайвої деталізації і аргументації.
На цьому етапі вони повинні чітко зрозуміти: наркотики — це погано, небезпечно.
Завданням навчання і виховання в середній віковій групі (5-8 класи) є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх дію на організм, про наслідки вживання.
Цей етап є найбільш важливим, оскільки в цьому віці саме і формується світогляд дитини, підлітка. Тут необхідне чітке і аргументоване подання матеріалу про шкідливість наркотиків. При цьому слід враховувати рівень знань школярів (учнів) з анатомії, фізіології, валеології, хімії. Надання інформації не повинно бути нав'язливим і некоректним. Методи такі ж самі, як в молодшій групі, але більш деталізовані, аргументовані. Об'єм матеріалу (особливо текстового) значно більший.
В старшій віковій групі (9-11 класи) на перший план виступають засоби, які в собі несуть аргументовану інформацію, найбільш значну і цікаву для цього віку. Тут можна і потрібно надавати великий об'єм інформації з включенням елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну кількість занять проводити з медичними працівниками: психотерапевтами, гінекологами, урологами.
В старшому віці доцільним є подання інформації з конкретними прикладами — як негативними, так і позитивними. В антинаркотичній роботі не існує і не може існувати єдиного універсального засобу. До цього питання необхідно підходити тільки в комплексі. Створення комплексу заходів, спрямованих на протидію наркотикам — це загальне завдання медиків, педагогів, психологів та юристів. Зрозуміло одне: раннє антинаркотичне виховання в наш час є вкрай необхідним, але це виховання повинно здійснюватись високопрофесійно і перманентно. Епізодична (на громадських засадах) антинаркотична діяльність ніякої користі не приносить, а часто навіть завдає шкоди.
Крім роботи зі школярами, учнями, велику увагу слід приділяти антинаркотичному впливу на їх батьків. Озброєння батьків достатнім обсягом медичних знань