Аналітично-статистичний збірник «Праця та соціальна політика в Україні» за 1999 р. повідомляє, що «у 1991 — 1998 роках в Україні від нещас-них випадків невиробничого характеру загинули 567,5 тис. осіб, що в 38 разів перевищує рівень смертельного травматизму на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. Від травматизму на транспорті померло близько 76 тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруень, 108 тис. осіб закінчили життя самогуб-ством, від насильницьких дій постраждали 50,$ тис. осіб, 37,3 тис. осіб утопили-ся і 12,7 тис. осіб загинули при пожежах».

Аналізуючи ці дані, доходимо висновку, що рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на один смертельний нещасний випадок припадає 30 нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначній ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробнитства чи в різних країнах.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, граничне допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу-ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранична допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманні-_ стю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концеп-ція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспек-ти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний ме-ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтри-мувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушен-ня балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інве-стицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо-вувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене ми-ритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10~6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10'8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосова-на для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праці стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — ви-рішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде ви-значення вартості ризику.

3. Управління ризиком

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шля-хами, наприклад, є:

повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які ма-ють високий ступінь небезпеки;

заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;

удосконалення технічних систем та об'єктів;

розробка та використання спеціальних засобів захисту;

заходи організаційно-унравлінського характеру, в тому числі конт-роль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулю-вання безпечно: роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих за-ходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

У питаннях управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.

Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрата розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи лікві-дації ризику.

Отже вартість не є єдиним та головним критерієм встанов-лення прийнятного ризику. Важливу роль, відіграє оцінка процесу, пов'язана з визначенням та контролем ризику.

Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.

Література.

Э.А. Арустамов «Безопасность жизнедеятельности» Учебник 2003

Л.А. Нейман «Безопасность жизнедеятельности» Учебное пособие 1998

В.А. Алексеенко, И.Ю. Матасова «Основы безопасности жизнедеятельности» 2001

Т.А. Хван, П.А. Хван ««Безопасность