громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і у розмірі, встановлених законодавством України.
Штраф являє собою стягнення майнового характеру, яке виражається у отриманні з правопорушника та направленні у дохід держави визначеної суми грошових коштів.
Адміністративний штраф – це засіб впливу на свідомість правопорушника шляхом ущимлення його майнових інтересів.
Закон встановлює мінімальний та максимальний розмір адміністративних штрафів, фіксуючи їх у відносно визначеному розмірі. Це дає можливість диференціювати накладені стягнення, виходячи із тяжкості скоєного адміністративного проступку, обставин, що характеризують особу правопорушника, форми та ступені його вини тощо. Крім того, враховується вплив, який здійснюється на розмір стягнення у залежності від виду суб’єкту адміністративної відповідальності (громадяни, посадові особи тощо), посадового положення особи, що накладає штраф, а також виду та розміру компетенції відповідного органу адміністративної юрисдикції.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.
Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.
Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.
Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.
Розглянемо окремі види адміністративних правопорушень законодавства про охорону праці.
Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці
Дане правопорушення визначається ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній зазначається, що порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу:
на працівників від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Охорона прав та законних інтересів людини і громадянина є головним обов’язком всіх державних органів. Тому у процесі формування демократичної та соціально-орієнтованої правової держави суттєво збільшується роль правового механізму відносно прав та свобод людини як найвищої соціальної цінності. Затверджуючи та забезпечуючи права та свободи людини, держава у законодавчому порядку встановлює гарантії здійснення і захисту цих прав, що має важливе значення для їх реалізації.
Так законодавство України про працю та охорону праці встановлює гарантії забезпечення права громадян на працю, право на безпечні, належні умови праці (ст. 43 Конституції України), які відповідають вимогам безпеки, гігієни та виробничої санітарії, забезпечують єдиний механізм регулювання трудових відносин між власником та уповноваженим ним органом та працівниками всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.
Таким чином, об’єктом правопорушення у даній статті є конституційні права громадян на охорону праці; на соціальний захист у разі втрати працездатності, а також при втраті годувальника (ст. 46 Конституції України).
Об’єктивна сторона правопорушення полягає у невиконанні або неналежному виконанні діючого законодавства про охорону праці посадовими особами підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності.
Суб’єктами даного правопорушення є працівники, посадові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності.
Суб’єктивна сторона може виражатись у формі умислу чи необережності.
Притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється за порушення конкретних норм законодавства про охорону праці, які були виявлені у процесі контролю і нагляду за дотриманням законності.
Ухилення від участі у переговорах по укладанні, зміні або доповненню трудового договору, угоди
Дане правопорушення визначається ст. 41-1. Ухилення особи, які представляють власника або уповноважені ним органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі у переговорах стосовно укладення, зміні або доповненню колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством терміну таких переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін або примирювальних комісій у встановлений сторонами переговорів строк тягне накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об’єктом даного правопорушення є відносини у галузі охорони праці.
Об’єктивна сторона характеризується діями, які перераховані у диспозиції даної статті. Ці дії пов’язані із порушенням встановленого законодавством порядку проведення переговорів стосовно колективних договорів та угод.
Ст. ст. 10, 11 Закону України “Про колективні договори та угоди” регламентується процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення спорів, які виникають у ході переговорів. Колективні переговори можуть розпочатися за пропозицією однієї із сторін – працівника або власника (роботодавця), не раніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії колективного договору. Друга сторона повинна у семиденний строк розпочати переговори.
Ігнорування на протязі семи днів пропозиції про початок колективних переговорів може розглядатися як ухилення від участі у переговорах.
У законодавстві України відсутня норма, яка би покладала обов’язок розпочати переговори на яку-небудь із сторін.
За вказаний строк (7 днів) сторони повинні у відповідності із ст. 10 вказаного вище Закону створити робочу комісію із наділених відповідними повноваженнями представників для ведення ділових переговорів.
Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди, який вноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо збори