безпеки, аналізів звітів підприємств з безпеки ядерних установок, а також у ході проведення перевірок відповідними структурними підрозділами самих підприємств. Повідомлення про виявлені порушення направляються Головним державним інспекторам України з ядерної безпеки та охорони довкілля, Головному державному санітарному лікарю України або їх заступникам і за їх дорученням перевіряються інспекціями, відділами, службами спеціально уповноважених органів. Цими інспекціями та іншими відповідними органами попередньо оці-нюється значення порушення для ядерної та радіаційної безпе-ки, виноситься попередній висновок про порушення та складаєть-ся акт перевірки факту порушення. Якщо за попередньою оцінкою порушення кваліфікується як порушення 1—3 рівня, підприємство повинне за підсумками проведеного ним розсліду-вання факту порушення передати спеціально уповноваженому органу звіт про зазначене порушення, в тому числі й про вжиті заходи з забезпечення необхідного рівня безпеки. Якщо ж пору-шення кваліфікується як порушення 4 рівня, але не являється по,-вториим чи умисним,, звіт про проведене на підприємстві розслі-дування не подасться.
Заслуховування пояснень та аналіз довідок підприємств, розгляд актів перевірок фактів порушення, звітів підприємств та інших матеріалів про порушення, встановлення рівня порушен-ня та розміру штрафів здійснюється комісіями, які створюються як дорадчі органи при Головних державних інспекторах України з ядерної безпеки та охорони довкілля, Головному державному санітарному лікареві, їх заступниках. За підсумками розгляду обставин порушення комісією приймається рішення, яке розгля-дається відповідною посадовою особою і враховується нею при винесенні рішення про накладення штрафу.
Підприємство повинно сплатити штраф упродовж 30 днів після винесення відповідною посадовою особою постанови про накладення штрафу або, якщо розмір штрафу може вплинути на здійснення діяльності підприємства, пов'язаної з безпекою, сплата штрафу може бути проведена двома частинами: 30 % — упродовж 30 днів зі дня винесення постанови, 70 % — упродовж наступних 60 днів.
Власник підприємства або уповноважений ним орган має право оскаржити в місячний термін рішення про стягнення штрафу з підприємства у судовому порядку.
Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2% за кожен день прострочення.
Кошти від сплати штрафів, що накладаються на підприємства за підсумками комплексних перевірок стану безпеки та умов праці, перераховуються у таких розмірах (у відсотках до загальної суму штрафу):
до державного фонду охорони праці – 15%;
до галузевого фонду охорони праці – 15%;
до регіонального фонду охорони праці – 20%;
до фонду охорони праці підприємства, з якого стягнуто штраф – 50%.
Штрафи у разі нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися на виробництві, сплачуються підприємством без припису органів державного нагляду за охороною праці та перераховуються у таких розмірах (у відсотках від загальної суми штрафу):
до державного фонду охорони праці – 25%;
до галузевого фонду охорони праці – 25%;
до регіонального фонду охорони праці – 50%.
Висновки
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 000 працівників, з них гинуло майже 3 000. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось.
В 1992 р. Україна прийняла Закон “Про охорону праці”.
Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці (см. ст. 4).
За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих принципів:
створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем;
створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні.
У 1994-1995 рр. В Україні були розроблені і, в основному, виконані перші Національна галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов, безпеки праці і виробничого середовища.
Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв’язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку — 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов’язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах — від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах галузей з високим рівнем професійного ризику.
Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.
Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму соціального захисту