Контрольна робота з Охорони праці

План

1. Законодавче визначення поняття “робочого часу”

Головним законодавчим актом , який вже багато років регулює відносини у сфері праці був і залишається Кодекс Законів про працю України. Розгляду питання регулювання робочого часу законодавець виділив цілий розділ.

Понять які визначають робочий час дуже багато наведемо декілька з них. Робочий час – це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

Робочий час – обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, приймаючи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значиму для власника і суспільства в цілому віддачу і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу.

Регулюючи трудові відносини між працівником і власником, трудове право здійснює нормування робочого ачсу, необхідність якого пов”язана з оплатою, охороною і дисципліною праці. Саме тому робочий час і час відпочинку складають єдиний інститут трудового права, який включає норми тривалості рорбочого дня, робочої зміни, робочого тижня, види і тривалість часу відпочинку – вихідні, святкові дні , відпустки, перериви в роботі.

Останні можуть, відноситись як до часу відпочинку, так і безпосередньо до робочого часу. Законодавством передбачені випадки, коли працівник за рахунок частини часу, визначеного для виконання його трудової функції, може бути вільний від такого обов”язку. Це право надане матерям для годування дітей віком до 1,5 року; перерви в роботі, що відносяться до робочого часу, мають для обігріву робітники, які працюють на холоді, вантажники для відпочинку. До робочого часу зараховуються простої не з вини робочого. Всі ці види перерв зараховуються і оплачуються як робочий час.

Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, виданими на державному та місцевому рівнях. В сучасних умовах все більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається безпосередньо підприємствам, установам і організаціям. У централізованому порядку встановлені максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарного періоду; визначені питання, які остатачно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін. Так, відповідно до ст.50 КЗпП підприємтсвам і організаціям надане право при укладанні колективного договору встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оплачувану відпустку більшої тривалості, встановлювати інші пільги щодо тривалості і режиму роботи.

Існуюча на сьогодні основна міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях – це робочий тиждень: тривалість робочого часу в годинах протягом 7 – денного календарного тижня.

2. “Види” робочого часу. Режим.

Законодавством встановлена нормальна тривалість робочого часу і скорочена.

За статтею 50 КЗпП визначає, що нормальна тривалість робочого часу для працюючих не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Виходячи з цього, встановлюються два види робочого тижня: 5 – денний з двома вихідними днями і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6- денний - з одним виідним днем і тривалістю робочого дня розрахованою так, що на передодні вихідного дня робочий день не повинен бути довший 5-ти годин.

Рішення про тривалість робочого тижня ( 5-ти чи 6 –денний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думки працівників трудового колективу, а також узгодивши це питання з місцевими органами влади.

Стаття 51 КЗпП передбачає скорочений робочий час для певних категорій працівників.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу становить 36 годин на тиждень; для неповнолітніх віком від 15 до 16 років, учням віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, встановлена тривалість робочого часу складає не більше 24 годин на тиждень. Якщо неповнолітні вказаного вище віку працюють протягом року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу становить відповідно 18 і 12 годин на тиждень, тобто не повинна перевищувати половини встановленої законодавством норми робочого часу для відповідних вікових категорій працюючих.

Для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу встановлена законодавством на рівні 36 годин на тиждень. Перелік цих робіт визначається Списком виробництв, цехів професій і посад зі шкідливими умовами праці, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25.10.74р. Інструкція щодо застосування вказаного списку затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21.11.75р. Право на скорочейни робочий день мають порацівникии, які працюють в шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.

Скорочений робочий тиждень тривалістю 36 годин встановлений законодавством для педагогічних, медичних працівників, інвалідів І та ІІ груп.

Для всіх категорій працівників відповідно до законодавства (ст. 53 КЗпП) робочий день напередодні неробочих святкових днів скорочується на одну годину, крім тих, для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах. Відповідно до ст. 54 КЗпП робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не поширюється на працівників, для яких