Обговорювана концепція не позбавлена і деяких внутрішніх суперечностей. Якщо вважати джерелом підвищеної небезпеки є діяльність людей, то стає незрозумілим, як вона може не піддаватися «в процесі свого здійснення безперервному і всеосяжному контролю людини»? Людина, власне, тим і виділяється з навколишнього живого світу, що діє із знанням справи, контролює свої вчинки, а її свідомість не тільки відображає, але і творить об'єктивну реальність. Людині дійсно важко часом контролювати і регулювати ті або інші технічні, технологічні і інші виробничі процеси, що складаються з функціонування певного комплексу машин, устаткування, автоматичних або напівавтоматичних, енергетичних, силових і т.п. пристроїв. Але функціонування («дія») машин в широкому сенсі слова, відома частина яких в сучасну епоху «навчилася» діяти швидше миші, - це одне, а діяльність людини по управлінню механізмами, як і іншими знаряддями і засобами виробництва, а також предметами споживання. -інше. Механізми (техніка) підвладні волі людини, бо кожна машина своїм народженням зобов'язана її розуму. Проте межі цієї влади не безмежні. Якщо вчинки людини кінець кінцем зумовлюються соціологічними і біологічними законами, то «поведінка» машин підлегла законам фізики, хімії, астрономії і інших природних наук. Це і виключає кінець кінцем можливість розгляду дій людей (їхньої «діяльності») в якості джерела, що створює підвищену небезпеку для оточуючих [13, c.12].

Таким чином, концепція «діяльності» правильно звертає увагу на той факт, що поняття і сутність джерела підвищеної небезпеки не можуть бути розкриті за межами зв'язку з поведінкою («діяльністю») юридичних та фізичних осіб.

Проте абсолютизація цього положення призвела, на наш погляд, її прихильників до ототожнення функціонування знарядь і засобів виробництва з діями людей, по управлінню даними предметами матеріального світу. В результаті цього діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, стала джерелом вказаної небезпеки. Таке розуміння суті джерела підвищеної небезпеки вважається неприйнятним.

Розглядаючи поняття джерела підвищеної небезпеки, Б.С. Антимонов висловив міркування про те, що «можливість заподіяти пошкодження випливає не з якихось метафізичних незмінних прихованих властивостей речі, а є результатом використання речі в певних умовах місця і часу» [10, c. 71]. Е.А. Флейшиц не розділяє подібного роду поглядів і в протилежність приведеній думці розуміє під джерелом підвищеної небезпеки «властивості речей або сили природи, які при досягнутому рівні розвитку техніки не піддаються повністю контролю людини, а не підкоряючись повністю контролю, створюють високу ступінь вірогідності спричинення шкоди життю і здоров'ю людини або матеріальним благам». [16, c. 304].

Дана точка зору (назвемо її скорочено концепцією «властивостей речей і сил природи») підходить, на наш погляд, ближче до з'ясування суті джерела підвищеної небезпеки, ніж це робить “концепція діяльності”.

Підвищена небезпека для оточуючих дійсно не може виникнути з «властивостей» самої «діяльності» юридичних та фізичних осіб, що є власниками джерел підвищеної небезпеки. Це не відбувається з огляду на те, що діяльність вказаних суб'єктів цивільного права не володіє як така ні підвищеними хімічними, фізичними, гравітаційними або іншими аналогічними природно-науковими показниками і тому вона сама по собі, поза зв'язком з певними знаряддями і засобами виробництва не може викликати ті або інші реальні зміни в явищах і предметах матеріального світу Визнання даного положення (в усякому разі не заперечення його) складає, на наш погляд, одну з сильних сторін концепції «властивостей речей і сил природи». Проте дана точка зору не позбавлена і істотних недоліків [16, c. 14].

По-перше, вона відносить до джерел підвищеної небезпеки не тільки властивості тих або інших речей, але і сили природи, з чого не можна не зробити висновку про допустимість (згідно цієї точки зору) покладання відповідальності в порядку ст. 1187 ЦК України за шкоду, заподіяну землетрусом, повінню, і т.п.

Думається, що абсолютно має рацію О.С. Іоффе, коли, полемізуючи з Е.А. Флейшиц з обговорюваного питання, констатує: «...За сили природи як такі обов'язок по відшкодуванню збитку можна покласти тільки за договором страхування» [11, c. 186].

«Сили природи» тому, власне, так і іменуються, що вони не мають «власника». Поняття ж джерела підвищеної небезпеки втрачає сенс, якщо теоретик або практик буде абстрагуватися від приналежності даного джерела певному суб'єкту цивільного права. Шкода, заподіяна землетрусом або ударом блискавки, не відшкодовується в порядку ст. 1187 ЦК України саме внаслідок того, що немає спричинювача шкоди, а отже, немає і спричинення, хоча в наявності майновий збиток, іноді значний.

Таким чином, представляється, що «сили природи» повинні бути виключені з числа джерел підвищеної небезпеки.

Аналогічні у принципі висновки необхідно зробити і щодо властивостей речей. Подібні властивості невіддільні від їх носіїв. Властивості явищ і предметів можуть бути «відірвані» від їх носіїв лише в ході теоретичного аналізу. В реальній же дійсності кожне явище, кожний предмет існують в нерозривній єдності всіх своїх властивостей і якостей. До того ж важко уявити власника джерела підвищеної небезпеки, яке, наприклад, володіє запасом кінетичної енергії залізничного складу, що рухається, вибухонебезпекою, підвищеною займистістю авіаційного бензину або проникаючою радіацією атомної установки. Володіти вказаними, як і іншими, «властивостями речей» неможливо, але можливе володіння предметами матеріального мир а, які наділяють відповідними властивостями, у тому числі і тими з них, які через свої кількісні і якісні стани можуть створювати підвищену небезпеку для оточуючих, тобто бути