Більш правильну позицію в рішенні питання про сутність джерела підвищеної небезпеки займають, на наш погляд, ті цивілісти, які розділяють концепцію речей, що «рухаються».

«Під джерелом підвищеної небезпеки, - пишуть Л.А. Майданник і H.Ю. Сергєєва, - слід розуміти речі, устаткування, що знаходяться в процесі експлуатації і створюють при цьому (тобто в процесі експлуатації) підвищену небезпеку для оточуючих, - наприклад: потяг, що рухається, працюючий верстат і всякі інші агрегати, діючі з застосуванням механічних, електричний і інших двигунів» [14, c. 25]. Правда, автори допускають непослідовність, коли вслід за наведеними положеннями в якості прикладів інших джерел підвищеної небезпеки вказують на диких тварин:, зведення будівель і споруд, виробництво і зберігання вибухових і легкозаймистих речовин. Вони по суті залишають висловлену ними у визначенні точку зору і переходять на позиції концепції «діяльності». Тут вони ведуть мову вже не про «речі», а про їхній зміст, зведення, виробництво і зберігання. Відхід цей виявляється і і подальших міркуваннях Л.А. Майданика і Н.Ю. Сергєєвой, коли вони пишуть: «Слід врахувати, що ті або інші речі самі по собі не є джерелом підвищеної небезпеки, а такими вони стають лише в процесі їхнього використовування - тоді, коли вони пускаються в експлуатацію, коли вони знаходяться в стані руху» [16, c. 16].

Зроблені авторами обмовки ставлять їх, на наш погляд, в досить скрутне положення при відповіді на питання про те, чи можна кваліфікувати в якості джерела підвищеної небезпеки такі «речі», як сплячий тигр (який відпочиває в клітці приборкувача і в даний момент не «експлуатується» і не переміщається), бензин, що знаходиться на складах (який не використовується і не транспортується).

Досить близькі по своїх істотних рисах до концепції речей уявлення про джерело підвищеної небезпеки К.К. Яічкова. Він відносить до них залізниці, трамвай, фабрично-заводські підприємства, горючі матеріали, дикі тварини і т. ін. Разом з тим К.К. Яiчков посилається на деякі ідеї концепції «властивостей речей і сил природи». На його думку, «перераховані транспортні засоби, підприємства, споруди і т.д., є джерелом підвищеної небезпеки лише у тому випадку, коли виявляються закладені в них небезпечні властивості. Тому порожній товарний вагон є джерелом підвищеної небезпеки при тій умові, якщо знаходиться в русі, тоді як паровоз представляє небезпеку, якщо навіть він не рухається, а стоїть під парами» [21, c. 65]. Усвідомлення того, що джерелом підвищеної небезпеки є не діяльність юридичних чи фізичних осіб, не властивості речей або сили природи, а певні речі, на наш погляд, правильні. Проте в приведених вище думках Л.А. Майданика, Н.Ю. Сергєєвой і К.К. Яiчкова є деякі положення, що ослабляють обґрунтованість їх концепцій в цілому.

Остання з розглянутих точок зору отримала свій подальший розвиток в дослідженні А.А. Собчакa, присвяченому цивільно-правовій відповідальності за спричинення шкоди дією джерела підвищеної небезпеки. На думку автора, «джерела підвищеної небезпеки - це складні матеріальні об'єкти, підвищена шкідливість яких виявляється у певній незалежності їх властивостей від людини, що викликає непідконтрольність їй в достатньому обсязі самого процесу діяльності, а це, по-перше, створює небезпеку випадкового спричинення шкоди і, по-друге, впливає на oбсяг і характер її спричинення» [15, c. 8].

Таке тлумачення суті джерела підвищеної небезпеки є більш прийнятним ніж інші проаналізовані вище точки зору. Разом з тим не можна не відзначити деякого тяжіння його до концепції речей», що «рухаються, і окремих спірних моментів, що містяться в цитованому визначенні.

По-перше, навряд чи обґрунтовано іменувати джерела підвищеної небезпеки складними матеріальними об'єктами. Ознака складності не є специфічною для цих предметів матеріального світу. Складним може бути та або інша технічна споруда, той або інший виробничий, транспортний і тому подібний агрегат. Але не всяке джерело підвищеної небезпеки володіє складністю в технічному сенсі слова. Про яку складність можна говорити відносно таких, наприклад, джерел підвищеної небезпеки, як дикі тварини, бензин, і т. ін. ? Ознака складності тут ні до чого.

По-друге, навряд чи доцільно, формулюючи характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки, вказувати на те. що «підвищена шкідливість» джерел, що розглядаються, «виявляється у певній незалежності їх властивостей від людини, що викликає непідконтрольність їй в достатньо повному об'ємі самого процесу діяльності». Річ у тому, що в даному випадку автор відштовхується від невірних, на наш погляд, уявлень про зв'язок властивостей предметів матеріального світу з їх носіями і про те, що ж є властивістю. На думку даного автора виходить, що в реальній дійсності існують такі властивості предметів, які можуть певною мірою залежати і в тій же мірі не залежати від людини [17, c. 409].

Насправді це не так. Наприклад, отруйність, підвищена займистість і інші хімічні властивості (про які А.А. Собчак веде мову), властива тим або іншим речовинам об'єктивні, безвідносні до того, створені вони руками людини (в процесі виробництва) або взяті нею в «готовому вигляді» в природи. Або, наприклад, швидкість, що кваліфікується автором разом з «неможливістю миттєвого гальмування» і «великою масою» як «властивість» транспортних засобів. Відзначимо перш за все, що швидкість - це не властивість (якість) предмета, а лише кількісний вираз переміщення предмета в просторі за одиницю часу, так само як і «велика маса» - кількісний вираз об'єму і ваги. Тим більш не є такою властивістю «неможливість миттєвого гальмування».

А.А. Собчак був би на більш вірному шляху, якщо, відштовхуючись від названих ним «властивостей», зробив би спробу через відповідні кількісні показники виділити