На закінчення щодо даного розуміння суті джерела підвищеної небезпеки слід зазначити, що aвтop, безумовно, зробив крок вперед в розробці поняття джерела підвищеної небезпеки, хоча його окремі думки з цього питання і мають потребу, з нашої точки зору, в коректуванні.

Формулюючи особливу юридичну конструкцію відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, законодавець використовує три взаємозв'язані і нетотожні категорії: а) підвищена небезпека для оточуючих; б) діяльність, організації і громадян, пов'язана з вказаною небезпекою; в) джерело підвищеної небезпеки.

Як вказувалося, прихильники концепції «діяльності» на основі аналізу закону прийшли до висновку про те, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність людей.

У висловах деяких прихильників концепції «діяльності» заперечується не тільки необхідність існування категорії джерела підвищеної небезпеки, але і пов'язаної з ним категорії підвищеної небезпеки.

Б.С. Антимонов, прагнучи послідовно провести концепцію «діяльності», прийшов до такого висновку: «Слід відкинути, як неправильні, уявлення про «джерело підвищеної небезпеки» в сенсі чогось, що створює «небезпеку» більшу, ніж «нормальна небезпека», або чогось, що вимагає підвищеної дбайливості, обережності порівняно із стандартною обережністю, дбайливість» і т. ін.

Аналіз показує, що ці суб'єктивні і штучні ознаки «небезпеки» не дозволяють виділити випадки підвищеної відповідальності за спричинення позадоговірної шкоди». Через це Б.С. Антимонов пропонує відмовитися не тільки від терміну «джерело підвищеної небезпеки», але і від таких понять, як «небезпека», «підвищена небезпека». Приведені міркування неприйнятні.

Небезпека - це не суб'єктивна і не штучна ознака, а явище об'єктивного порядку, незалежне від того, наскільки адекватні йому наші суб'єктивні уявлення, думки і переживання. Звичайно, знання людини або її неуцтво, самовладання або боязкість в тих, або інших небезпечних для життя обставинах обумовлює різне сприйняття і реальну оцінку того, що відбувається. Такого роду свідомі, а часом і емоційні «корективи» можуть справити і справляють свій вплив на волю людини, а через неї і на її поведінку. Проте сама по собі небезпека від подібних переживань не збільшується і не зменшується.

Віднесення небезпеки до числа категорій об'єктивного порядку вимагає визначення її родової приналежності серед однопорядкових категорій і відносин. Небезпека настання тих або інших подій, дій, небезпека втрати майна - це об'єктивна можливість настання відповідних обставин. але не більше. Можливість і дійсність не тотожна, хоча остання і припускає існування першої. Щоб в таких випадках можливість була реалізована, звернута в дійсність, повинні мати місце певні факти, а саме факти спричинення, поза якими відповідна небезпека залишається потенційною [16, c. 21].

Будь-яка небезпека в тій або іншій мірі відносно конкретизована і не існує «взагалі», вона пов'язана з применшенням існуючого або можливістю усунення майбутнього покращення. Таким чином, небезпека - це об'єктивна можливість применшення особистих або майнових благ. Як і будь-яка інша об'єктивна категорія небезпека має свою якісну і кількісну характеристику.

Формування (створення) небезпеки - це накопичення об'єктивно необхідних умов для реалізації можливості (що складають сутність небезпеки) в дійсність. Ступінь небезпеки характеризується кількісними показниками вказаних умов, а її сила - якісними показниками компонентів (умов) здійснення відповідної небезпеки.

Основними формами буття матерії є простір і час. Звідси витікає, що формування небезпеки (і реалізація можливості) відбувається саме у визначеному місці (просторі) і за певного часу. Це знаходить свій вираз у свою чергу у встановленні причинно-наслідкового зв'язку між компонентами, що формують небезпеку, і фактами її реалізації. Приведені положення загальновідомі і навряд чи потребують додаткового коментування.

Чинним законодавством визнано за необхідне встановити приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим судово-арбітражна практика визнала джерелами підвищеної небезпеки: здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, мотоцикли, вибухові, отруйні, займисті речовини. Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки велосипеди, вогнепальну та холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт. Позиція чинного законодавства щодо приблизного переліку джерел підвищеної небезпеки є правильною, бо відповідає потребам практики. Адже у такому разі суди та арбітражні суди можуть визнавати джерелами підвищеної небезпеки нові види техніки, різні види енергії [18, c. 621].

Усвідомлення зазначених теорій наводить на думку, що буде ближче до істини, якщо об'єднати положення цих теорій у єдину систему знань про суть джерела підвищеної небезпеки та використати ознаки джерела підвищеної небезпеки, які містяться в них, для його визначення. Саме таку спробу зробив Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р. В ній на рівні керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України запропоновано визначення джерела підвищеної небезпеки, в якому неважко виявити розробки обох теорій [8].

Отже, джерелом підвищеної небезпеки слід визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену вірогідність заподіяння шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність з використання, транспортування, збереження предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі самі властивості.

За допомогою цих теорій та запропонованого визначення джерела підвищеної небезпеки можна з'ясувати цивільно-правові категорії, що містяться у ст. 1187 ЦК України:

1) підвищена небезпека для оточення — це діяльність, яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди;

2) діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою, — це діяльність з використання, транспортування, збереження предметів, речовин, яка не піддається безперервному і всеосяжному контролю людини;

3) джерело підвищеної небезпеки — це будь-яка діяльність, у тому числі діяльність з використання, транспортування, збереження предметів матеріального світу