Механізми вантажопідіймальних кранів і машин, обладнані кулачковими, фрикційними або іншими механічними пристроями для вмикання або перемикання швидкостей робочих рухів, мають виконуватися таким чином, щоб довільне вмикання або роз’єднання механізму було неможливе.

У вантажних лебідок із двома приводами останні повинні мати між собою жорсткий кінематичний зв’язок, що виключає довільне спускання вантажу в разі виходу із ладу одного з приводів.

Механізми підіймання вантажу та стріли мають виконуватися так, щоб виключалась можливість вимикання приводу без накладення гальма, а опускання вантажу або стріли здійснювалося тільки від працюючого двигуна.

У стрілових самохідних кранів зусилля підіймання (висування) вручну виносних опор або їх частин не повинне перевищувати 200 Н.

При більшому зусиллі виносні опори повинні мати гідравлічний, механічний або інший привід [5].

Стрілові самохідні крани, що мають підресорену ходову частину, мають бути обладнані пристроями, що виключають дію пружних підвісок і дозволяють передавати навантаження, сприймане краном, безпосередньо на ходову частину або виносні опори. Ці крани також обладнуються стабілізатором пружних підвісок, що дозволяє рівномірно передавати навантаження на всі ресори однієї ходової осі з тим, щоб забезпечити їх рівномірне осідання. На автомобільних кранах і кранах на спеціальному шасі ці пристрої на передніх осях можуть не встановлюватися.

Механізми підіймання кувальних кранів обладнуються пристроями, що амортизують, для запобігання впливу на металоконструкції крана технологічних навантажень, які виникають під час кування заготовок.

2.3. Вибухові матеріали як джерела підвищеної небезпеки

Термін вибухові матеріали згідно Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, об’єднує в собі два терміни — вибухові речовини та засоби ініціювання.

Вибухові речовини — це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції із утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них належать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти утилізації — порохи тощо. Засоби ініціювання — зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатори, капсуль-детонатори, вогнепровідний та детонаційний шнури тощо).

Враховуючи небезпеку, що може загрожувати в результаті використання вибухових матеріалів, законодавством передбачено особливий режим їх придбання та зберігання.

Підставою для видачі дозволів на придбання вибухових матеріалів підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють вибухові роботи та виготовляють вибухові речовини, є клопотання керівників цих організацій, до яких додаються:

свідоцтво (дозвіл) органів Держнаглядохоронпраці України на придбання вибухових матеріалів та ведення підривних робіт чи виготовлення вибухових речовин;

платіжне доручення (квитанція) банку про оплату послуг, пов’язаних із видачею дозволів на придбання чи виготовлення вибухових речовин.

Наукові і учбові організації, які використовують вибухові матеріали або вироби з вибуховими матеріалами, на застосування яких у виробничих умовах немає дозволів органів Держнаглядохоронпраці України, можуть одержувати в органах внутрішніх справ дозволи на придбання таких вибухових матеріалів на підставі поданої заяви із зазначенням причин відсутності дозволу органу Держнаглядохоронпраці України, інших документів і відомостей, а також даних про те, до якої групи за ступенем небезпеки під час зберігання і перевезення належать вибухові матеріали, які купуються. Крім того, в заяві зазначаються експлуатаційні документи, у яких містяться вимоги щодо безпеки перевезення і зберігання зазначених вибухових матеріалів.

Підприємство не має права передавати (продавати) вибухові матеріали іншому підприємству за відсутності в останнього дозволу на придбання вибухових матеріалів, виданого органами внутрішніх справ.

Вибухові матеріали мають зберігатися в призначених для цієї мети приміщеннях і місцях, які відповідають встановленим вимогам. Організація зберігання вибухових матеріалів повинна виключати їх втрату, а умови зберігання — псування [4].

Підприємство зобов’язане вести облік надходжень і витрат вибухових матеріалів на складах у книзі обліку надходжень і витрат вибухових матеріалів, а на складах і в роздавальних камерах, з яких відбувається видавання вибухових матеріалів підривникам і приймання від них решток вибухових матеріалів, — у книзі видачі і повернення вибухових матеріалів.

2.4. Легкозаймисті речовини як джерела підвищеної небезпеки

Легкозаймисті речовини — це тверді, рідкі, газоподібні та пилоподібні речовини, які здатні спалахувати внаслідок дії незначних факторів, До них належать: самозаймисті речовини, які загоряються внаслідок контакту з атмосферним киснем, водою, іншими окислювачами (білий фосфор, металевий натрій, сірка і т. ін.); речовини, які загоряються від дією удару, стиснення (як правило, гази). Легкозаймистими є деякі вибухові речовини: рідини, з температурою спалаху парів до 28 °С включно; інші речовини (переважно, рідини) з температурою спалаху не більше 61°С.

Таким чином, легкозаймистими вважаються речовини, які здатні почати горіти внаслідок підвищення їх температури, іскри, інших чинників, тобто без ініціювання зовнішнім полум’ям. Тим більше вони загоряються внаслідок дії термічних факторів. Для таких речовин характерним є швидкий процес горіння і висока його температура. Це й зумовлює особливу небезпеку відповідних предметів та необхідність дотримання щодо них спеціальних правил перестороги.

До їдких речовин належать ті, які швидко вступають в хімічну реакцію з іншими матеріалами, роз’їдаючи їх,—