Джерела підвищеної небезпеки

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 5

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 14

2.1. Транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки 14

2.2. Устаткування промислових підприємств та будівельна техніка 15

2.3. Вибухові матеріали як джерела підвищеної небезпеки 16

2.4. Легкозаймисті речовини як джерела підвищеної небезпеки 17

2.5. Отруйні речовини 18

РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ ВЛАСНИКА ТА ВОЛОДІЛЬЦЯ ДЖЕРЕЛА ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 20

РОЗДІЛ 4. УМОВИ НАСТАННЯ ТА ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ 28

ВИСНОВОК 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37

ВСТУП

Проблема юридичної відповідальності останніми роками привертала до себе увагу представників самих різних галузей радянської правової науки, рівне як і загальної теорії радянського права.

В даний час необхідна розробка як загальнотеоретичних проблем відповідальності в українському національному праві в цілому і по його галузях, так і аналіз окремих, приватних, внутрігалузевих видів відповідальності в цілях вироблення пропозицій по подальшому розвитку законодавства і вдосконаленню практики його застосування.

Сучасний рівень розвитку народного господарства нашої країни характеризується значним технічним потенціалом. Це машини, механізми, виробниче устаткування, різні знаряддя праці, будівельні конструкції, експлуатація яких, як свідчить досвід, пов'язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їхньому майну, а також майну організацій. Внаслідок цього законодавством у зазначених нормах передбачено відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб [1]. Водночас, Закон України “Про об'єкти підвищеної небезпеки” не містить визначення поняття “джерело підвищеної небезпеки”, а вказує на об’єкти підвищеної небезпеки як об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру [3].

Проблема відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, досить своєрідна, вона відноситься до числа «приватних» цивільно-правових проблем, проте значення правильної її постановки і вирішення виходить за рамки цивільного права, а її актуальність визначається питомою вагою відповідних цивільно-правових спорів в судовій практиці.

У юридичній літературі визначенню поняття джерела підвищеної небезпеки присвятили свої праці такі науковці-цивілісти, як М.М. Агарков, Б.С. Антимонов, О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн, В.І. Серебровський, О.С. Іоффе, В.Г. Вердников та ін.

У даній роботі намагатимемось здійснити аналіз основних положень запропонованих ними наукових концепцій вирішення вказаної проблеми.

РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Стаття 1187 ЦК України регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Норма цієї статті відрізняється від інших норм, що передбачають зобов'язання із заподіяння шкоди, тим, що в ній ідеться про особливий засіб заподіяння шкоди — про джерело підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим за ст. 1187 ЦК України використовуються три взаємопов'язані категорії:

1) підвищена небезпека для оточення;

2) діяльність, яка пов'язана з підвищеною небезпекою;

3) джерело підвищеної небезпеки.

Проблемі відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки присвячено немало сторінок монографій, брошур, статі і підручників.

У юридичній літературі розроблено кілька теорій, у яких виражені погляди на суть джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці і судово-господарській практиці набули теорії діяльності (М.М. Агарков, Б.С. Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн).

Більшість авторів під час дослідження даної проблеми небезпідставно акцентують увагу на тому, що специфічним для відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки є його обов'язок по відшкодуванню шкоди не тільки у разі вини, але і за відсутності її в його діях [18, c. 177]. Момент, безумовно, специфічний і заслуговує уваги. Але бачити в ньому головну і кваліфікуючу особливість відшкодування вказаної шкоди все ж таки неправильно.

Кваліфікуючою ознакою для застосування ст. 1187 ЦК України є факт спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Питання про ті або інші межі відповідальності - це питання про юридичні наслідки певного факту, і він, природно, виникає лише після того, як встановлений caм факт спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Виходячи з цього представляється необхідним залишити систему висвітлення даної проблеми, що склалася за традицією, через яку спочатку обговорюються юридичні наслідки і лише потім факт спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Для того щоб досліджувати даний факт, перш за все потрібно з'ясувати сутність джерела підвищеної небезпеки.

Поняття джерела підвищеній, небезпеки - одна із специфічних категорій цивільного права.

Положення цивільного законодавства про сутність джерела підвищеної небезпеки більш ніж лаконічні. Стаття 1187 ЦК України містять лише загальне поняття джерела підвищеної небезпеки, однак, з нього не випливає жодних вказівок на які-небудь ознаки, яким повинні відповідати ті або інші знаряддя і засоби виробництва для віднесення їх до числа названих джерел. Закон, як відомо, дає лише далеко не повний приблизний перелік тих організацій і громадян, які можуть нести обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Найбільш поширеним в науці цивільного права є думка, згідно якої джерело підвищеної небезпеки представляє собою певного роду діяльність, що створює