Найбільш ґрунтовно про джерело підвищеної небезпеки як певного роду діяльність говорить Б.С. Антимонов. На його думку, дане джерело - це «завжди дія або система дій, тобто діяльність, але ніколи не «річ» і не відсутність дії, діяльності, не бездіяльність» [9, c. 100]. «Для визнання діяльності «джерелом підвищеної небезпеки» продовжує автор, -... не має значення характер діяльності, виробничий, господарський, науково-дослідницький або адміністративно-управлінський» [9, c. 101]. Разом з тим Б.С. Антимонов прийшов до висновку, що поняття «джерело підвищеної небезпеки» «має умовний юридичний сенс», а цивільне право «зовсім не потребує» такого терміну, як «джерело підвищеної небезпеки», оскільки він є незрозумілим та збиває з пантелику.

Б.С. Антимонов закликає відмовитися не тільки від терміну «джерело підвищеної небезпеки», але і від самої цивільно-правової категорії, що означена цим терміном. «Випадки, в яких відповідальність підвищується нашим законом за межі суб'єктивного випадку, - пише Б.С. Антимонов, - характерні тим, що виникнення в них шкідливого результату визначається, як правило, не виною, що виявилася в поведінці людей (суб’єкта спричинення шкоди, потерпілого). Визначальною причиною в таких випадках виступає, як показує досвід, сама діяльність. В цьому і полягає одночасно і сенс поняття «джерело підвищеної небезпеки». Погляди Б.С. Антимонова обґрунтовано піддані критиці в роботах Б.Б. Черепахина, О.С. Іоффе [17, c. 185], К.К. Яічкова [35, c. 82] і інших представників науки цивільного права. В цьому зв'язку представляється можливим і необхідним звернути увагу лише на ті питання, які не були в достатній мірі зачеплені в дослідженнях названих авторів [19, c. 9].

Менш за все у визначенні сенсу поняття джерела підвищеної небезпеки Б.С. Антимонов відштовхується від невірних, з нашої точки зору, положень. На думку Б.С. Антимонова, для даного роду випадків характерне, що настання шкідливого результату визначається, як правило, не виною, а самим родом діяльності. Практично це не так. Як показує аналіз судової практики, вивчення матеріалів подій на автомобільному і залізничному транспopті, настання шкідливих результатів з суб'єктивної сторони спричинено в основному саме виною або безпосередньо спричинювача шкоди, або самого, потерпілого. Трактування причин настання шкоди в зв'язку з його спричиненням джерелом підвищеної небезпеки як певного роду діяльності, позбавленої яких-небудь якісних характеристик, неприйнятна.

З приводу теорії професійного ризику, що висувається в юридичній літературі, Б.С. Антимонов писав, що всі її різновиди «містять в собі негативне філософське ядро. Вони засновані на фаталістичному уявленні про неминучість нещасних випадків і на виробництві і на транспорті, про безсилля людини і держави в боротьбі з цим злом, про необхідність обмежити все правове нормування відповідальності за цивільне правопорушення в таких випадках тільки ліквідацією невідворотних збитків» [10, c. 4].

Але хіба оголошення роду діяльності визначальною причиною настання шкідливих наслідків менш фаталістичне? До того ж абсолютно незрозуміло, що це за рід діяльності, для якого байдужий її характер. Виходить, що і автотранспортні підприємства, що здійснюють перевезення вантажів, і установи «Швидкої допомоги», що надають медичну допомогу населенню і здійснюють в необхідних випадках перевезення хворих, і окремі громадяни (як власники автомашин) займаються одного і того ж роду діяльністю.

Необхідно відзначити, що розглядаючи окремі види джерел підвищеної небезпеки і конкретні випадки покладання відповідальності за заподіяну даним джерелом шкоду. Б.С. Антимонов практично залишає концепцію, що відстоюється ним, і веде мову про джерело підвищеної небезпеки в іншому сенсі, а саме в сенсі «дії» тих або інших знарядь і засобів виробництва, або відносить до джерел підвищеної небезпеки вказані знаряддя і засоби (автомашини, трактори і т.д.) як такі. Це загальний недолік концепції «діяльності».

Не викликає сумніву, що діяльність юридичних осіб сама по собі ніякої підвищеної небезпеки не створює і створювати не може. То ж саме треба сказати і про цивільно-правовий аспект поведінки громадян. Вони трудяться, вчаться, відпочивають, але ніякий «рід їхньої діяльності» як такий не складає (в сенсі ст. 1187 ЦК) підвищеної небезпеки для оточуючих.

Розглядаючи поняття джерела підвищеної небезпеки, Б.С. Антимонов висловив міркування про те, що «можливість заподіяти пошкодження випливає не з якихось метафізичних незмінних прихованих властивостей речі, а є результатом використання речі в певних умовах місця і часу» [10, c. 71]. Е.А. Флейшиц не розділяє подібного роду поглядів і в протилежність приведеній думці розуміє під джерелом підвищеної небезпеки «властивості речей або сили природи, які при досягнутому рівні розвитку техніки не піддаються повністю контролю людини, а не підкоряючись повністю контролю, створюють високу ступінь вірогідності спричинення шкоди життю і здоров'ю людини або матеріальним благам». [28, c. 304].

Дана точка зору (назвемо її скорочено концепцією «властивостей речей і сил природи») підходить, на наш погляд, ближче до з'ясування суті джерела підвищеної небезпеки, ніж це робить “концепція діяльності”.

Підвищена небезпека для оточуючих дійсно не може виникнути з «властивостей» самої «діяльності» юридичних та фізичних осіб, що є власниками джерел підвищеної небезпеки. Це не відбувається з огляду на те, що діяльність вказаних суб'єктів цивільного права не володіє як така ні підвищеними хімічними,