(випадкової) шкоди.
Зміст теорії об'єктів або предметів матеріального світу складається з таких положень:
1) джерелом підвищеної небезпеки є те, що її створює;
2) матеріальний вираз джерела підвищеної небезпеки слід шукати у вивченні елементів виробничих сил — знарядь і засобів виробництва;
3) знаряддя і засоби виробництва створюються людським розумом і руками. Людина використовує їх у своїй цілеспрямованій свідомій діяльності. Водночас ці предмети матеріального світу пов'язані з дією об'єктивних законів природи — механічних, фізичних, хімічних, біологічних, які існують поза свідомістю людини і не залежать від неї;
4) суть джерела підвищеної небезпеки полягає в тому, що предмети, створені людиною, залишаються під діянням законів природи;
5) предмети — джерела підвищеної небезпеки — мають специфічні особливості або властивості, які можуть шкідливо впливати на навколишнє середовище, у тому числі і на людину.
Не має також єдності думок науковців щодо особи, яка повинна нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. На нашу думку, цілком прийнятною можна визнати позицію законодавця, який визначив, що Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Отже під володінням у розумінні ст. 1187 ЦК необхідно розуміти володіння не тільки власника чи підприємства, що має механізм на своєму балансі, але і похідне володіння, тобто володіння орендаря, підрядчика.
Для відповідальності за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки необхідні такі загальні умови, як протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Однак, досліджуваний вид позадоговірної відповідальності настає також і за відсутності вини особи, що володіє чи керує відповідними об’єктами, що зумовлено тим, що вина (коли вона взагалі виявляється тут) проявляється найчастіше не виною самого власника «джерела підвищеної небезпеки», а виною одного з безпосередніх учасників нещасного випадку - одного або декількох осіб, що безпосередньо беруть участь в діяльності, іменованій «джерелом підвищеної небезпеки», іноді також і виною самого потерпілого. Враховуючи це законодавець розширив коло обставин, які звільняють особу від цивільно-правової відповідальності, передбачивши поряд з непереборною силою також умисел потерпілого.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Цивільний кодекс України від 16 березня 2003 р. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)
Закон України “Про лікарські засоби” від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 22, ст. 86.
Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 року № 2245-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 15, ст.73.
Наказ Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів” № 622 від 21.08.98
Наказ Міністерства праці та ооціальної політики України та Державного департаменту з нагляду за охороною праці “Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів” від 20.08.2002 N 409
Постанова Кабінету Міністрів України “Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки” від 11 липня 2002 р. N 956.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про Правила дорожнього руху” від 10 жовтня 2001 р. N 1306
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р.
Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за аред, причиненный источником повышенной опасности, Госюриздат, 1952. – 300 с.(9)
Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности, автореферат докторской диссертации, М., 1951.(10)
Бірюков І.А., Заіка Ю.І., Співак В.Н., Цивільне право України. Загальна частина. Підручник. – К.; Наукова думка. 2000. – 304 с.
Гражданский кодекс Украины. (Научно-практический комментарий). – Харьков: Право, 1999. – 644 с.
Гражданское право. Учебник. Часть 2 / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К.Толстого. М.: Проспект, 1997. – 338 с.
Гражданское право: В 2-х т. Т. 2 / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Прогресс, 1994. – 517 с.
Демиденко В.В. Основи цивільного права. - Х.: Наука, 2000.
Ємельянов В.П. Цивільне право України – Х: Консул, 2000р. – 242 c.
Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву, изд-во ЛГУ, 1955.(11)
Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций, ч II. Отдельные виды обязательств, изд-во ЛГУ, 1961.(12)
Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М., «Юридическая литература», 1966.(13)
Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за повреждение, здоровья, Госюриздат, 1953.(14)
Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К., 2004. – 1149 с.
Підопригора О.А. Цивільне право – К: Вентурі, 1999 р. – 296 c.
Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права (Классика российской цивилистики). Изд. 3-е. – М.: Статут, 2001. – 191 с.
Слипченко С.А. Цивільне право України – Х: Еспада, 1999р. – 312 c.
Собак А.А. О понятии источника повышенной опасности в гражданском праве // Правоведение. – 1964. - № 2. – С. 144–145.
Собчак А.А. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда действием источника повышенной опасности, автореферат кандидатской диссертации, Л., 1964.(15)
Coвeтcкoe гражданское право: Учебник. В 2-х т. Т. 1 / Под ред. О.А. Красавчикова. 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1985. – 639 с.
Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения, Госюриздат, 1951.(16)
Харитонов Є.О,