В інших справах судовий розгляд показує, що власник автомашини втратив володіння не з своєї вини. У справі, розглянутому в 1999 році одним з судів, було з'ясовано, що автомашина, що належить гр-ну Д. на праві приватної власності, була неправомірно вилучена, викрадена і угнана після злому замка в гаражі. За таких умов не можна говорити про вину власника автомашини у втраті володіння; власник виявив обережність, яку можна було від нього вимагати в умовах конкретної обстановки [29, c. 304].

В одних справах про відшкодування шкоди, заподіяної «угнаною» автомашиною, суди, встановивши невинність власника машини у втраті ним володіння, звільняють його від відповідальності, вважаючи відповідальною за ст. 1187 ЦК тільки особу, яка неправомірно і винно захопила машину. В інших же випадках доказ невинності в управлінні машиною не призводить до такого результату і відповідальність покладається судом солідарно - як на особу, що невинно втратила володіння, так і на особу, яка неправомірно і винно захопила чужу автомашину. В таких випадках незмінно зустрічається посилання на ст. 1187 ЦК, за якою відповідальність несе «власник машини, робота якої визнана «джерелом підвищеної небезпеки».

На нашу думку, потрібно, вітати в судовій практиці зміцнення першої лінії, а не другої, яка залишає без уваги момент вини. Річ у тому, що посилання на принцип підвищеної відповідальності незалежно від настання вини в таких саме випадках не обґрунтована. Аналіз ст. 1187 ЦК показує, що ця норма покладає підвищену відповідальність незалежно від моменту вини на власника машини, експлуатація якої є «джерелом підвищеної небезпеки». Але в даному нами випадку питання стоїть не про застосування правила про підвищену відповідальність до встановленого володільця автомашини, а про те, при яких умовах дана особа ще може вважатися володільцем автомашини і при яких вказане володіння потрібно вважати вже втраченим, припинилося. Це питання, на наш погляд, і неможливо вирішити без урахування моментів правомірності і вини.

Якщо суд встановлює, що володілець автомашини втратив володіння нею без жодної вини з свого боку, то суд звільнить такого «володільця» від відповідальності за ст. 1187 ЦК не тому, що для відповідальності за цією статтею необхідна наявність вини відповідальної особи, - звільнення від відповідальності наступає в цьому випадку просто тому, що дана особа не з своєї вини перестала бути власником автомашини [16, c. 175].

Коли встановлено, що дана особа експлуатує «джерело підвищеної небезпеки» в сенсі ст. 1187 ЦК, тоді застосовується, звичайно, правило про покладання відповідальності за заподіяну шкоду, незалежно від наявності вини. Інакше виявиться, що володілець автомашини ніколи не може звільнитися від відповідальності за ст. 1187 ЦК, за виключенням хіба того єдиного, випадку, коли він відчужить іншій особі своє право власності на дану машину. Ця позиція не знаходить закріплення в законі і не поділяється нашою судовою практикою. Разом з тим і ціль, яку переслідує ст. 1187 ЦК, не здійснювалася б належним чином, якщо цивільна відповідальність за спричинення шкоди рівно наставала б і для володіючого власника машини і того власника, який позбавився володіння зі своєї вини, і, нарешті, того, хто втратив це володіння невинно, в результаті акту розкрадання, грабежу або іншої винної неправомірної дії.

РОЗДІЛ 4.

УМОВИ НАСТАННЯ ТА ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови — протиправність, шкода та причинний зв'язок — е об'єктивними, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання.

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду [13, c. 198].

Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Проблема відшкодування збитків виникає не лише при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, а й при порушенні інших прав та обов'язків (особистих немайнових). Ось чому правила про відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди вміщені серед основних положень книги 1 (загальна частина) ЦК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не