Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, — наслідком протиправної поведінки заподіювача.

Для покладення відповідальності за цивільне правопорушення, крім зазначених вище трьох об'єктивних умов — протиправності, збитків і причинного зв'язку, за загальним правилом, необхідна ще одна умова — вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Однак, особливістю цивільно-правової відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки є те, що вона може настати і без вини [27, c. 553].

У новому ЦК України (ст. 619) передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Щодо шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, то до підстав звільнення особи від цивільно-правової відповідальності додається також умисел потерпілого. У випадках вини потерпілого норма ст. 1187 ЦК як би перекликається з основною нормою про позадоговірну відповідальність - ст. 1166 ЦК. За чужу вину, - якщо вона груба, - володілець «джерела підвищеної небезпеки» не відповідає. Але тим самим, звичайно, ще не сказано, що однакові принципи відповідальності в ст. ст. 1166 і 1187 ЦК.

У ст. 1187 ЦК закон вимагає від власника «джерела підвищеної небезпеки» найбільшої дбайливості і обережності. Якщо ж вимога ця не виконується, тоді ст. 1187 ЦК покладає відповідальність навіть за якнайлегшу вину.

Звідки, проте, витікає, що у всіх інших випадках, коли підвищена відповідальність за спричинення позадоговірної шкоди не передбачена, законодавець знижує свою вимогу щодо дбайливості і задовольняється тільки посередньою дбайливістю відносно життя, здоров'я громадян, відносно власності?

Так звана «підвищена небезпека», про яку говорять, згадуючи про діяльність певного роду, - про неї згадано і в ст. 1187 ЦК, - дозволяє зробити деякі висновки, але це не висновки про підвищену пильність, яка потрібна нібито від власника «джерела підвищеної небезпеки», і не потрібна в інших випадках.

Якби закон дійсно мав на увазі презюмувати в ст. 1187 ЦК якнайлегшу вину, то, очевидно, ця презумпція торкалася б всякої особи, що фактично застосовує «джерело підвищеної небезпеки» та протиправно не виконала зобов'язання. Проте відповідачу в ст. 1166 ЦК дається право доводити свою невинність, тобто спростувати припущення про свою вину в спричиненні шкоди, в невиконанні зобов'язання.

Очевидно також, що ця презумпція охоплювала б назване коло осіб незалежно від права володіння «джерелом підвищеної небезпеки». Тим часом сенс ст. 1187 ЦК і схожих з нею норм полягає в покладанні відповідальності саме на власника «джерела підвищеної небезпеки», а не на особу, що безпосередньо володіє «джерелом підвищеної небезпеки» (не на шофера, не на водія трамвая і т. д.).

Вивчення справ про спричинення шкоди «джерелами підвищеної небезпеки» показує, що вина (коли вона взагалі виявляється тут) виявляється найчастіше не виною самого власника «джерела підвищеної небезпеки», а виною одного з безпосередніх учасників нещасного випадку - одного або декількох осіб, що безпосередньо беруть участь в діяльності, іменованій «джерелом підвищеної небезпеки», іноді також і виною самого потерпілого.

Якщо прийняти цю обставину до уваги, то виявилося б, що вимога підвищеної пильності усувається всякий раз, коли вона була б особливе доречною (якщо вважати, що вимогу про найбільшу турботу особу та її власність можна реально ще підвищити, не втрачаючи при цьому саме поняття особистої вини) [23, c. 61].

Звичайно, тим у більшій мірі винний в спричиненні шкоди володілець «джерела підвищеної небезпеки» відповідає по ст. 1187 ЦК, чим більше шкода потерпілому особі була заподіяна саме «джерелом підвищеної небезпеки». Це «тим більше» - зайве для складу правопорушення. Винна поведінка володільця «джерела підвищеної небезпеки» зовсім не перетворює відповідальність за ст. 1187 ЦК у відповідальність без вини. Відповідальність по ст. 1187 ЦК незалежна від моментів вини і заснована на іншому принципі.

Стаття 1166 ЦК містить в собі додатковий, звільняючий від відповідальності чинник - посилання на управомоченість вчинити шкідливу дію. Доказ такої управомоченості при застосуванні ст. 1187 ЦК не допускається.

За ст. 1187 ЦК відповідальність можлива лише за дію «джерела підвищеної небезпеки», а за ст. 403 відповідальність настає за наслідки винної дії, але також і за винну бездіяльність особи. З другого боку, шкідливий результат, за який відповідають за ст. 1166 ЦК, повинен бути причинно-необхідним наслідком поведінки відповідача. За ст. 1187 ЦК результат повинен бути причинно-необхідним для «джерела підвищеної небезпеки», а для власника цього джерела шкідливий результат може бути, і нерідко буває, причинно-випадковим.

В чому, проте, внутрішня підстава, за якою закон змінює межу відповідальності для деяких випадків?

В окремих нещасних випадках на транспорті, на виробництві виявляється іноді додаткова дія інших чинників. Йдеться або про обставини причинно-випадкові для діяльності, названої «джерелом підвищеної небезпеки», або про винні або невинні дії самих потерпілих осіб.

Дія таких чинників виявляється при цьому у свою чергу обумовленою «джерелом підвищеної небезпеки».

Очевидно, що виявлення визначальних чинників шкідливих явищ даного роду повинне бути підставою для