Початкове забарвлення дзвіниці було поліхромним: яскраво і барвисто пофарбовані ліпні зображення на синьому кобальтовому фоні нагадували твори народного декоративного мистецтва. Після перебудови у 18 ст. фасади споруди дістали двоколірне забарвлення, яке зберігається до наших днів. Біле ліпне оздоблення на бірюзовому фоні в поєднанні з золотом купола має вигляд свіжий, урочистий і ошатний.

Софійська дзвіниця-яскравий взірець українського зодчества 18 ст. Своєю святковою архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста.

Б У Р С А

Будинок бурси розташований на північ від Софійського собору. Його зведено в 1763-1767 рр. архітекторами М.Юрасовим і П.Паповим. Спочатку будинок споруджували як монастирські келії і до 1786 р. в ньому жили ченці. Після закриття монастиря до 1917 р. в колишніх келіях містилась Софійська духовна школа-бурса. В період 1825-1838 рр. за митрополита Євгенія Болховітінова будинок було зайнято під митрополичі покої.

Бурса являє собою великий двоповерховий прямокутній будинок, витягнутий зі сходу на захід на 107,75 м. Під ним є великий підвал, який через нахил території на схід переходить у високий цокольний поверх.

Головний південний фасад, звернений до собору, має два ризаліти, які виділяють середню частину фасаду; в центрі його розташований головний вхід у будинок.

Зовнішні стіни бурси розчленовані вертикальними пілястрами і завершуються складним багатоуступчастим карнизом. Розташування пілястрів і згруповані між ними віконні прорізи надають фасадам своєрідного ритму. Звичайно пілястри і лопатки були не тільки декоративним, але найважливим конструктивним елементом: вони найчастіше застосовувались в тих місцях, де була необхідність у забезпеченні міцності стін.

Особливий інтерес являє обрамлення вікон бурси і ліпний декор у верхній частині пілястрів. Тут відчувається сильний вплив російської архітектурної школи 18 століття.

У 19 ст. у зв’язку із зміною функціонального призначення приміщення бурси не раз перероблялось: з північного боку було зроблено велику прибудову, яка змінила внутрішнє планування, перед ризалітами на південному фасаді зведено тамбури, порушено початковий ліпний декор стін.

У 70-х роках нашого століття проведено реставрацію бурси, її фасади відновлено у формах 18 століття.

БРАТСЬКИЙ КОРПУС

Братський корпус (колишні монастирські келії) розташований на північний захід від Софійського собору. Будинок споруджено в 50-і роки 18 ст. Спочатку він був одноповерховим (з відкритими галереями на західному фасаді). У 60-ті роки 18 ст. над корпусом зведено другий поверх, а в 19 ст. із західного боку прибудовано двох»ярусну дерев’яну галерею. На початку 20 ст. споруду було значно перероблено, особливо сильно спотворено її внутрішнє планування й архітектуру.

У 1970-х рр. братський корпус реставровано. Відремонтовано фасади, відбудовано дерев’яну галерею, внутрішнім приміщенням першого поверху повернуто архітектурні форми 18 ст.

Нині Братський корпус являє собою двоповерховий прямокутній у плані будинок, витягнутий по осі північ-південь. Внутрішнє планування корпусу надзвичайно своєрідне: вздовж усієї західної стіни тягнеться довгий коридор. У нього виходять двері колишніх келій, що примикають до східної стіни. Приміщенням першого поверху після реставрації повернуто склепінчасті перекриття. Головний вхід міститься в центрі будинку і має поперечний наскрізний прохід із східного на західний фасад. У південній частині будинку є однокамерний склепінчастий підвал, куди ведуть сходи в товщі західної стіни.

Зовні стіни Братського корпусу завершуються уступчастими карнизами, які підкреслюють двох»ярусність споруди. По вертикалі західний і східний фасади розчленовані плоскими пілястрами й прикрашені рустом. Архітектурне оформлення південного й північного фасадів набагато простіше.

Братський корпус-цінна пам’ятка української цивільної архітектури. Стримані форми, дерев’яна галерея, яка нагадує твори народного зодчества, розташування будинку в глибині подвір’я надають своєрідності його загальному виглядові.

БУДИНОК МИТРОПОЛИТА

Митрополичий будинок, розташований навпроти головного входу в Софійський собор, являє собою один з видатних зразків української цивільної архітектури 18 століття.

Споруджений у 1722-1730 рр. за митрополита Варлаама Ванатовича, будинок згодом не раз перебудовувався. Спочатку він був одноповерховим. У 1731-1748 рр. за митрополита Рафаїла Заборовського споруджено другий поверх. За проектом архітектора С.Антонова у 1748-1758 рр. надбудовано мансарду, зроблено новий дах «з заломом», на східному й західному фасадах споруджено пишні барочні фронтони, а з півдня до митрополичого будинку прибудовано церкву, яку потім розібрали. В 19 ст. західний фасад пам’ятки був спотворений двоповерховою прибудовою і балконом. У такому вигляді будинок зберігся до наших днів.

Архітектурне обличчя будинку митрополита у 18 ст. було органічно зв’язано із загальним плануванням території. Він мав два головні фасади, прикрашених фронтонами: східний виходив на центральну площу перед головним входом до собору, західний-на митрополиче подвір’я, куди був окремий парадний в»їзд з міста. У 19 ст. в зв’язку із новою забудовою Києва в’їзд на подвір’я митрополита став незручним, і його було закрито. На місці подвір’я створено сад, а західний фасад будинку перебудовано. Значення парадного зберіг лише східний фасад.

Будинок митрополита в плані-витягнутий з півночі на південь прямокутник з двома гранчастими виступами-ризалітами на східному фасаді. Планування й архітектурний декор першого й другого поверхів мають характерні особливості внаслідок того, що ці частини будинку споруджено в різний час.

Перший поверх в основі являє собою характерний для українського зодчества кінця 17 ст. житловий будинок «на дві половини» з центральним вестибюлем і прилеглими до нього боковими приміщеннями. Півциркульні вікна першого поверху, глибоко посаджені в товщу стіни, підкреслюють монументальність будинку.

Верхні частини будинку легкі й стрункі, а приміщення другого поверху світліші й просторіші. В північній частині другого поверху у 18 столітті містилась домова церква, де й досі збереглися фрагменти настінних розписів. Нагору ведуть парадні гранітні сходи в північно-західному куті вестибюля.

Споруда увінчана складними