У ХІІІ ст. з'явились й інші університети: Оксфордський та Кембріджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному століття засновані Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці ХV ст. в Західній Європі налічувалося 65 університетів, у переважній більшості заснованих з санкції римської курії.

Наука в середні віки була в основному книжною справою. Вона опиралась головним чином на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалась у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяли чотири напрямки. Перший - фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму; він об'єднував сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань, що підготували грунт для розвитку математичної фізики Нового часу. Другий - вчення про світло; оптика у вузькому розумінні була частиною загальної доктрини - "метафізики світла", що випливало із засад неоплатонізму. Третій - наука про живе; цей напрямок охоплював комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об'єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов'язана з особливостями середньовічного мислення.

Література ХІІ-ХІІІ ст. мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від нім. vagants - бродячі люди), які з'явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумна, бешкетна, дуже далека від аскетичних ідеалів Середньовіччя - вона оспівувала безтурботні веселощі, вільне життя, викривала зажерливість католицького духовенства.

Характеризуючи середньовічне образотворче мистецтво, треба підкреслити його стильові особливості, які найбільше проявились у церковній архітектурі і скульптурі. З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, який розташований на підвищенні. Все це, разом узяте, демонструвало церковну могутність, велич духовного кліру і породжувало в людині усвідомлення власного безсилля.

В другій половнині ХІІ ст. на Заході, перш за все у північній Франції, з'являється інший архітектурний стиль - готичний. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчатих шпилів. У стінах появляються величезні вікна з кольоровим, мальовничорозписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб - усе це надавало готичним соборам динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.

Таким чином, у надрах Середньовіччя була нагромаджена величезна духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часи Відродження і Реформації.