На ха-ра-к-тер ан-г-лій-сь-ко-го Про-с-ві-т-ни-ц-т-ва впли-ну-ли та-кож йо-го вза-є-ми-ни з ре-лі-гі-єю і це-р-к-во-ю. Ви-да-т-ні йо-го ді-я-чі, за рі-д-кі-с-ним ви-ня-т-ком, до-т-ри-му-ва-лись догм хри-с-ти-я-н-с-т-ва. Ба-га-то в чо-му це по-я-с-ню-ва-лось тим, що ан-г-лій-сь-ка це-р-к-ва не про-ти-с-та-в-ля-ла се-бе Про-с-ві-т-ни-ц-т-ву, а яко-юсь мі-рою на-віть ві-д-по-ві-да-ла йо-го іде-а-лу ві-ро-те-р-пи-мо-с-ті. Це ма-ло да-ле-кі на-с-лі-д-ки для ку-ль-ту-р-но-го ро-з-ви-т-ку кра-ї-ни, ос-кі-ль-ки до-з-во-ли-ло збе-ре-г-ти рі-в-но-ва-гу між тра-ди-цій-ни-ми цін-но-с-тя-ми, охо-ро-ня-ла які це-р-к-ва, і но-ва-то-р-сь-ки-ми, ко-т-рі не-с-ло Про-с-ві-т-ни-ц-т-во.

Всі, хто звик ро-з-г-ля-да-ти Про-с-ві-т-ни-ц-т-во як іде-о-ло-гі-ч-ну пі-д-го-то-в-ку бу-р-жу-а-з-них ре-во-лю-цій, з ро-з-ча-ру-ван-ням ві-д-з-на-чи-ли б ві-д-су-т-ність у по-лі-ти-ч-ній про-г-ра-мі ан-г-лій-сь-ких про-с-ві-ти-те-лів ра-ди-ка-ль-них га-сел і бойо-вих за-к-ли-ків. Але це і зро-зу-мі-ло: бі-ль-шість по-лі-ти-ч-них ці-лей Просвітництва бу-ти до-ся-г-ну-ті в Ан-г-лії ще на по-ча-т-ку ХVІ-ІІ в.

В ос-но-в-них ри-сах по-лі-ти-ч-на про-г-ра-ма ан-г-лій-сь-ко-го Про-с-ві-т-ни-ц-т-ва бу-ла сфо-р-му-ль-о-ва-на фі-ло-со-фом Джо-ном Лок-ком. Як і ба-га-то ми-с-ли-те-лів ХVІІ в., він вва-жав, що ви-ни-к-нен-ню де-р-жа-ви пе-ре-ду-вав при-ро-д-ний стан, "стан по-в-ної сво-бо-ди у ві-д-но-шен-ні їх дій і у ві-д-но-шен-ні ро-з-по-ря-д-жен-ня сво-їм май-ном та осо-би-с-ті-с-тю", а та-кож "стан рі-в-но-с-ті, при яко-му вся-ка вла-да і вся-ке пра-во є вза-є-м-ни-ми". Пе-ре-хід від при-ро-д-но-го ста-ну до ци-ві-ль-но-го су-с-пі-ль-с-т-ва був на-с-лі-д-ком су-с-пі-ль-но-го до-го-во-ру, що при-пу-с-кав пе-ре-ро-з-по-діл ли-ше вла-д-них фу-н-к-цій і не во-лік зна-ч-них змін у по-ло-жен-ні лю-дей. Де-р-жа-ва по-вин-на бу-ло ке-ру-ва-ти-ся тим же "за-ко-ном при-ро-ди, що ре-гу-лю-вав ві-д-но-си-ни лю-дей у при-ро-д-но-му ста-ні, і то-му не мо-г-ло за-мі-ря-ти-ся на не-ві-д-чу-жу-ва-ні пра-ва гро-ма-дян. Локк пе-ре-д-ба-чив спе-ці-а-ль-ний ко-н-с-ти-ту-цій-ний ме-ха-нізм, що не до-пу-с-кав пе-ре-ви-щен-ня де-р-жа-вою сво-їх пре-ро-га-тив. Це по-діл де-р-жа-в-ної вла-ди на за-ко-но-да-в-чу, ви-ко-на-в-чу і "фе-де-ра-ти-в-ну" (яка ві-да-ла ві-д-но-си-на-ми з ін-ши-ми де-р-жа-ва-ми). Крім то-го, спо-в-зан-ню де-р-жа-ви до де-с-по-ти-з-му по-вин-ний був пе-ре-ш-ко-д-жа-ти при-н-цип за-кон-но-с-ті, ві-д-по-ві-д-но до яко-го "ні для од-ні-єї лю-ди-ни, що зна-хо-ди-ть-ся в ци-ві-ль-но-му су-с-пі-ль-с-т-ві, не мо-же бу-ти зро-б-ле-не ви-к-лю-чен-ня із за-ко-нів цьо-го су-с-пі-ль-с-т-ва".

По-г-ля-ди Лок-ка зна-ч-ною мі-рою вті-ли-ли-ся в по-лі-ти-ч-но-му ла-ді Ан-г-лії пе-р-ших де-ся-ти-літь пі-с-ля ре-во-лю-ції 1688 р.: бу-ли за-к-рі-п-ле-ні ос-но-в-ні пра-ва і во-лі гро-ма-дян, пре-д-с-та-в-ни-ць-ке пра-в-лін-ня, ре-лі-гій-на те-р-пи-мість, не-до-то-р-кан-ність вла-с-но-с-ті. Тим са-мим за-бе-з-пе-чу-ва-ли-ся пра-во-ві пе-ре-ду-мо-ви спри-я-т-ли-вих змін у су-с-пі-ль-но-му ро-з-ви-т-ку, вклю-ча-ю-чи ріст пі-д-п-ри-є-м-ни-ць-кої ак-ти-в-но-с-ті, пі-д-ви-щен-ня до-б-ро-бу-ту, по-да-ль-шу де-мо-к-ра-ти-за-цію де-р-жа-в-но-го і су-с-пі-ль-но-го ла-ду. Усе це по-в-ною мі-рою ві-д-по-ві-да-ло ці-лям про-с-ві-ти-те-лів. То-му їх ува-га бу-ла при-ку-та не сті-ль-ки до по-лі-ти-ки, скі-ль-ки до при-ва-т-но-го жит-тя гро-ма-дян. Це ві-д-би-ла ети-ка ан-г-лій-сь-ко-го Про-с-ві-т-ни-ц-т-ва, так са-мо в ос-но-в-них ри-сах ро-з-ро-б-ле-на Лок-ком. По-нят-тя до-б-ра і зла він ви-во-див з ві-д-чут-тів за-до-во-лен-ня чи стра-ж-дан-ня (у фі-зи-ч-но-му і ду-хо-в-но-му змі-с-ті). Ос-кі-ль-ки лю-ди, вва-жав Локк, спів-ві-д-но-сять ці по-нят-тя з ви-мо-га-ми по-в-ся-к-ден-но-го жит-тя, то і пра-ви-ла, що ре-гу-лю-ють їх ві-д-но-си-ни, по-вин-ні ві-д-рі-з-ня-ти-ся зру-ч-ні-с-тю, до-ці-ль-ні-с-тю і ко-ри-с-ні-с-тю. Та-ки-ми, на-п-ри-к-лад, є за-по-ві-ді, ви-к-ла-де-ні в На-го-р-ній про-по-ві-ді.

В ути-лі-та-р-ній ети-ці ан-г-лій-сь-ко-го Про-с-ві-т-ни-ц-т-ва зву-чав і мо-тив осо-би-с-то-го ус-пі-ху. Локк пі-д-к-ре-с-лю-вав: "Ми на-ро-д-жу-є-мо-ся на сві-т-ло з та-ки-ми зді-б-но-с-тя-ми і си-ла-ми, у яких за-к-ла-де-на мо-ж-ли-вість ос-во-ї-ти май-же бу-дь--яку річ і які у вся-ко-му ра-зі мо-жуть по-ве-с-ти нас да-лі то-го, що ми мо-же-мо со-бі пре-д-с-та-ви-ти; але ті-ль-ки впра-ви цих сил мо-жуть по-ві-до-ми-ти нам умін-ня і ми-с-те-ц-т-во в чо-му--не-будь і ве-с-ти нас до до-с-ко-на-ло-с-ті". Про-с-ві-т-ни-ц-т-во спри-я-ло за-к-рі-п-лен-ню в ха-ра-к-те-рі ан-г-лій-ців та-ких рис, як за-в-зя-тість, ви-на-хі-д-ли-вість, пра-к-ти-цизм.

Ви-с-ту-па-ю-чи в за-хист ін-ди-ві-ду-а-ль-них прав і сво-бод, ан-г-лій-сь-ке Про-с-ві-т-ни-ц-т-во бе-зу-мо-в-но ви-з-на-ва-ло і пра-во ко-ж-ної лю-ди-ни пе-ре-с-лі-ду-ва-ти свій при-ва-т-ний ін-те-рес. Ве-ли-кий вплив у цьо-му ві-д-но-шен-ні зро-би-ло по-в-чан-ня фі-ло-со-фа XVII в. То-ма-са Гоб-бса про его-ї-с-ти-ч-ну при-ро-ду лю-ди-ни, що по-с-лу-жи-ло ос-но-вою ети-ки розу-м-но-го его-ї-з-му. Один з її тво-р-ців – Бе-р-нард Ма-н-де-віль вва-жав, що по-ве-ді-н-ка лю-дей є по-хі-д-ним від се-бе-лю-б-но-с-ті. Ос-тан-нє яв-ляє со-бою не що ін-ше, як по-чут-тя са-мо-з-бе-ре-жен-ня, що спо-ну-кає лю-ди-ну ве-с-ти бо-ро-ть-бу за жит-тє-ві за-со-би про-ти сил при-ро-ди і ко-н-ф-ро-н-ту-ю-чих йо-му ін-те-ре-сів ін-ших лю-дей. З ді-я-ль-но-с-ті, спря-мо-ва-ної на са-мо-з-бе-ре-жен-ня, Ма-н-де-віль ви-во-див і по-ро-ки его-ї-з-му, ро-з-г-ля-да-ю-чи їх як най-бі-ль-ше бла-го для су-с-пі-ль-с-т-ва в ці-ло-му. У сво-їй "Бай-ці про бджіл" він про-і-лю-с-т-ру-вав цю ду-м-ку бе-з-ліч-чю при-к-ла-дів з по-в-ся-к-ден-но-го жит-тя. Йо-го па-ра-докс "По-ро-ки при-ва-т-них осіб – бла-го для су-с-пі-ль-с-т-ва" ві-д-би-вав ре-а-ль-но-с-ті ри-н-ко-вої еко-но-мі-ки.

Як не бу-ла б спо-ку-с-ли-ва ця апо-ло-гія его-ї-з-му, усе--та-ки во-на не все-ля-ла в ан-г-лій-ців впе-в-не-но-с-ті в то-му, що пра-г-нен-ня до осо-би-с-то-го ус-пі-ху не при-ве-де до са-мо-руй-ну-ван-ня су-с-пі-ль-с-т-ва. Про-с-ві-т-ни-ц-т-во зі-ш-то-в-х-ну-лось із скла-д-ною ети-ч-ною про-б-ле-мою: як по-га-си-ти руй-ні-в-ну іне-р-цію его-ї-з-му? Як за-бе-з-пе-чи-ти по-ря-док в ін-ди-ві-ду-а-лі-с-ти-ч-но-му су-с-пі-ль-с-т-ві?

Ан-г-лій-сь-кі про-с-ві-ти-те-лі зро-би-ли ба-га-то чо-го, щоб ви-рі-ши-ти цю про-б-ле-му не ті-ль-ки те-о-ре-ти-ч-но, але і пра-к-ти-ч-но.

Во-ни не за-к-ри-ва-ли очі на су-с-пі-ль-ну не-рі-в-ність лю-дей, зво-дя-чи йо-го, як це ро-бив Ше-ф-т-с-бе-рі, до про-ти-ле-ж-но-с-ті між "ос-ві-че-ни-ми" ве-р-ха-ми і не-о-с-ві-че-ни-ми ни-за-ми. Дже-ре-лом не-бе-з-пе-ки бу-ла як за-ро-зу-мі-лість од-них, так і за-з-д-рість ін-ших. Ви-ро-б-ле-ні про-с-ві-ти-те-ля-ми спо-со-би "со-ці-а-лі-за-ції его-ї-з-му" по-ля-га-ли в тім, щоб на-п-ра-ви-ти в ко-ри-с-не для всьо-го су-с-пі-ль-с-т-ва ру-с-ло на-у-ко-вої і ху-до-ж-нь-ої тво-р-чо-с-ті, еко-но-мі-ч-но-го ро-з-ви-т-ку і т.д., ак-ти-в-ність ве-р-хів і в той же час при-лу-чи-ти до цін-но-с-тей Про-с-ві-т-ни-ц-т-ва тих пре-д-с-та-в-ни-ків ни-зів, що сво-єю ре-те-ль-ні-с-тю, пі-з-нан-ня-ми, ци-ві-ль-ни-ми вчи-н-ка-ми чи ба-га-т-с-т-вом до-ве-ли зда-т-ність їх сприй-ня-ти.

Ба-га-то в чо-му за-в-дя-ки зу-сил-лям про-с-ві-ти-те-лів бу-ла ство-ре-на ра-ці-о-на-ль-на мо-дель ві-д-но-син між лю-дь-ми в пра-к-ти-ч-но-му жит-ті, що ві-д-по-ві-дає ро-лі і зна-чен-ню ци-ві-ль-но-го су-с-пі-ль-с-т-ва. Од-ним з най-ва-ж-ли-ві-ших до-с-то-їнств лю-ди-ни ви-з-на-ва-ла-ся її зда-т-ність до спі-л-ку-ван-ня, спі-в-ро-бі-т-ни-ц-т-ва з ін-ши-ми, уча-с-ті в ко-ле-к-ти-в-ній тво-р-чій ді-я-ль-но-с-ті. Ввій-ш-ло в мо-ду чле-н-с-т-во в