Ви-со-ко-го рі-в-ня до-сяг ро-з-ви-ток ме-ди-ци-ни. До-б-ре бу-ла ро-з-ви-ну-та ді-а-г-но-с-ти-ка, майя та-кож зна-ли спе-ці-а-лі-за-цію лі-ка-рів за ви-да-ми хво-роб. Ши-ро-ко-го ро-з-по-в-сю-д-жен-ня на-бу-ли вла-с-не хі-ру-р-гі-ч-ні прийо-ми: під час пе-ре-ло-мів на-к-ла-да-ли-ся ши-ни; ра-ни зши-ва-ли-ся во-лос-сям; пу-х-ли-ни та на-ри-ви ро-з-ти-на-ли-ся; ка-та-ра-к-ти зі-с-ко-б-лю-ва-ли-ся обсидіановими ле-за-ми. Під час скла-д-них опе-ра-цій хво-ро-му да-ва-ли на-р-ко-ти-ч-ні за-со-би. У фа-р-ма-ко-ло-гії за-с-то-со-ву-ва-ло-ся більш ніж 400 лі-ка-р-сь-ких ро-с-лин. Ряд лі-ків, упе-р-ше ос-во-є-них майя, пі-с-ля ві-д-к-рит-тя Но-во-го Сві-ту увій-ш-ли до єв-ро-пей-сь-кої ме-ди-ци-ни й до те-пер ши-ро-ко ви-ко-ри-с-то-ву-ю-ть-ся у су-ча-с-ній фа-р-ма-ко-ло-гі-ї.

Най-ві-до-мі-ши-ми га-лу-зя-ми ку-ль-ту-ри майя бу-ли ар-хі-те-к-ту-ра і об-ра-зо-т-во-р-че ми-с-те-ц-т-во, які бу-ли бе-з-по-се-ре-д-ньо по-в-я-за-ні з пе-в-ною да-тою чи ас-т-ро-но-мі-ч-ним яви-щем. Спо-ру-ди бу-ду-ва-ли-ся че-рез пе-в-ні про-мі-ж-ки ча-су. І ко-ж-на з них на-бу-ва-ла не ті-ль-ки фу-н-к-цій жи-т-ла або ж хра-му, а й ка-ле-н-да-ря. Ку-ль-ту-ра ста-ро-да-в-нь-о-го ца-р-с-т-ва, що іс-ну-ва-ла в це-н-т-рах Ва-ша-к-тун, Ти-каль, Ко-пан, Па-ле-н-ке та Но-во-го ца-р-с-т-ва, ха-ра-к-те-р-на для Чи-чен--Іца, Уш-маль та Майя-пан, бу-ли “ску-ль-п-ту-р-ним обу-мо-в-лен-ням хро-но-ло-гії майя. Ар-хе-о-ло-гі-ч-ні да-ні сві-д-чать, що ре-гу-ля-р-но, че-рез ко-ж-ні 52 ро-ки, майя за-но-во об-ли-ць-о-ву-ва-ли свої пі-ра-мі-ди ка-ме-нем або шту-ка-ту-р-кою, ко-ж-ні 5 ро-ків зво-ди-ли сте-лі, а да-ні, що мі-с-ти-ли-ся на них, за-в-ж-ди бу-ли по-в-я-за-ні з пе-в-ни-ми по-ді-я-ми.

Зна-ч-но-го ро-з-ви-т-ку до-ся-г-ла у майя лі-те-ра-ту-ра. Та-кі лі-те-ра-ту-р-ні жа-н-ри, як епі-ч-ні пе-ре-ка-зи про до-лі тих чи ін-ших пле-мен, мі-фи та ка-з-ки, тру-до-ві, вій-сь-ко-ві та лю-бо-в-ні пі-с-ні, за-га-д-ки, при-с-лі-вя бу-ли вже в гли-бо-кій да-в-ни-ні. До на-шо-го ча-су збе-рі-г-ся ві-до-мий епос «По-по-ль-Вух», у яко-му йде-ть-ся про ство-рен-ня сві-ту і по-д-ви-ги двох бо-же-с-т-вен-них бли-з-нят. «По-поль-Вух» має па-ра-ле-лі в та-ких лі-те-ра-ту-р-них па-м-я-т-ни-ках Ста-ро-го Сві-ту, як «Те-о-го-ні-я» Ге-сі-о-да, пе-р-ші кни-ги Бі-б-лії, «Ка-ле-ва-ла», ін-ші епі-ч-ні тво-ри на-ро-дів Єв-ро-пи та Азі-ї. [4; 146]

Ве-ли-ким ви-з-нан-ням і лю-бо-вю ко-ри-с-ту-ва-ли-ся у ста-ро-да-в-ніх майя дра-ма-ти-ч-не ми-с-те-ц-т-во, бі-ль-шість дра-ма-ти-ч-них тво-рів бу-ли ті-с-но по-в-я-за-ні з та-н-ком і яв-ля-ли со-бою сво-є-рі-д-ні ба-ле-ти з об-ши-р-ним те-к-с-том. До нас дій-ш-ла дра-ма «Ра-бі-наль-ачі», яка за своєю фо-р-мою до-сить бли-зь-ка до да-в-нь-о-г-ре-ць-кої тра-ге-ді-ї. Це сві-д-чить про на-я-в-ність пе-в-них су-во-рих за-ко-но-мі-р-но-с-тей ро-з-ви-т-ку цьо-го ми-с-те-ц-т-ва. Та-н-ки у майя бу-ли не-ро-з-ри-в-но по-в-я-за-ні не ли-ше з дра-ма-ти-ч-ним ми-с-те-ц-т-вом, а й з му-зи-ко-ю. [4; 146-147]

Да-в-ня ку-ль-ту-ра майя не зни-к-ла бе-з-с-лі-д-но, не ди-в-ля-чись на всі зу-сил-ля іс-па-н-сь-ких за-войо-в-ни-ків та мо-на-хів. Во-на зна-ч-но впли-ває сьо-го-д-ні, як і в ми-ну-ло-му, на ку-ль-ту-ру на-ро-дів ла-ти-но-а-ме-ри-ка-н-сь-ких кра-їн, а зна-чить, вно-сить свій вклад у ска-р-б-ни-цю сві-то-вої ку-ль-ту-ри.

До-ко-лу-м-бо-ва Ме-зо-а-ме-ри-ка яв-ляє со-бою мо-за-ї-ку на-ро-дів, мов і ку-ль-тур. Од-нак во-на ма-ла ха-ра-к-те-р-ні за-га-ль-ні ку-ль-ту-р-ні еле-ме-н-ти. До них на-ле-жать: іє-ро-г-лі-фі-ч-не пи-сь-мо, ілю-с-т-ро-ва-ні кни-ги (ко-де-к-си), ка-ле-н-дар, же-р-т-ву-ван-ня лю-дей, об-ря-д-на гра у м'яч, ві-ра в жит-тя пі-с-ля сме-р-ті й скла-д-ний шлях по-ме-р-ло-го у по-той-бі-ч-ний світ, сту-пі-н-ча-ті пі-ра-мі-ди та ін. До-ли-на Ме-к-си-ки зай-має осо-б-ли-ве мі-с-це у Ме-зо-а-ме-ри-ці, бо тут ро-з-ви-ва-ли-ся і фо-р-му-ва-ли-ся пра-да-в-ні ку-ль-ту-ри се-ре-д-нь-ої ча-с-ти-ни Ме-к-си-ки. Тут ви-ни-к-ла най-бі-ль-ша у ре-гі-о-ні Ме-зо-а-ме-ри-ки де-р-жа-ва ац-те-ків, яку опи-су-ва-ли в ба-га-ть-ох іс-па-н-сь-ких хро-ні-ках як спра-в-ж-ню ім-пе-рію, тут ро-з-та-шу-ва-ла-ся її сто-ли-ця Те-но-ч-ті-т-лан, яка ви-к-ли-ка-ла по-див ко-н-кі-с-та-до-рів сво-єю ве-лич-чю, кра-сою та ви-го-да-ми мі-сь-ко-го жит-тя (сто-ли-ця на-лі-чу-ва-ла 300 000 жи-те-лів).

Пе-ре-хід до осі-ло-с-ті та ро-з-ви-ну-то-го зе-м-ле-ро-б-с-т-ва ві-д-бу-в-ся, на-пе-в-не, між 2300 – 1500 рр. до н. е., цей пе-рі-од є пе-ре-ло-м-ним в іс-то-рії до-і-с-па-н-сь-кої Ме-к-си-ки. Тво-р-ця-ми пра-да-в-ніх зе-м-ле-ро-б-сь-ких ку-ль-тур бу-ли на-ро-ди, які по-хо-ди-ли з рі-з-них груп ми-с-ли-в-ців та зби-ра-чів й по-с-ту-по-во пе-ре-хо-ди-ли до осі-ло-го спо-со-бу жит-тя. На сво-їх зе-м-лях во-ни ви-ро-щу-ва-ли ку-ку-ру-д-зу, ква-со-лю, рі-з-но-ви-ди ди-ні та пе-р-цю, а та-кож зай-ма-ли-ся ми-с-ли-в-с-т-вом та ри-ба-ль-с-т-вом. До-с-ту-п-ність і рі-з-но-ма-ні-т-ність за-со-бів здо-бут-тя їжі та не-о-б-хі-д-них ма-те-рі-а-лів (ка-мін-ня, де-ре-ви-на, кі-с-т-ки, че-ре-па-ш-ки, ба-во-в-ник та ін.) спри-я-ли ро-з-по-в-сю-д-жен-ню осі-ло-с-ті та ро-з-ви-т-ко-ві ку-ль-ту-ри. [4; 147]

Ацтеки

Під час вза-є-мо-дії мі-с-це-вих ку-ль-тур Ме-к-си-ки по-с-ту-по-во ви-ни-к-ли та-кі ви-со-кі ку-ль-ту-ри, як то-ль-те-к-сь-ка та ац-те-к-сь-ка. Ос-тан-ня ба-га-то що за-по-зи-чи-ла з ку-ль-ту-ри то-ль-те-ків, і осо-б-ли-ву за-ці-ка-в-ле-ність яв-ляє у зв'я-з-ку з цим мі-фо-ло-гі-ч-ний цикл то-ль-те-ків про Ке-ца-ль-ко-а-т-ля. Це – ста-ро-да-в-ній бог на-ро-дів Ме-к-си-ки з ви-к-лю-ч-но скла-д-ною мі-фо-ло-гі-ч-ною бі-о-г-ра-фі-є-ю. У то-ль-те-к-сь-кій тра-ди-ції він шви-д-ше є ку-ль-ту-р-ним ге-ро-єм, ле-ге-н-да-р-ним вла-ди-кою Х ст., за-с-но-в-ни-ком то-ль-те-к-сь-кої сто-ли-ці Ту-ла, лю-би-те-лем та вчи-те-лем ми-с-тецтв і ре-лі-гії, ду-хо-в-ним на-с-та-в-ни-ком і мо-ра-ль-ним во-ж-дем, во-ро-гом кри-ва-во-го, що ви-ма-гав лю-д-сь-ких жертв, ку-ль-ту Те-с-ка-т-лі-по-кі. Для то-ль-те-ків Ке-ца-ль-ко-атль як бог або ге-рой був на-са-м-пе-ред си-м-во-лом му-д-ро-с-ті Оме-те-о-т-ла, по-д-вій-но-го бо-га, бо-га--ге-р-ма-ф-ро-ди-та. [4; 147-148]

Оме-те-отль – це вза-є-мо-до-по-в-ню-ю-чі та вза-є-мо-ді-ю-чі на-ча-ла чо-ло-ві-чо-го – Оме-те-ку-т-лі – «Вла-ди-ка дво-ї-с-то-с-ті» та жі-но-чо-го – Оме-цу-ху-атль – «Владичиця дво-ї-с-то-с-ті». Оме-те-отль – ко-с-мі-ч-на тво-р-ча си-ла, що має ви-то-ки са-ма в со-бі, при-н-цип Все-с-ві-ту. Це на-д-то ва-ж-ко бу-ло уя-ви-ти, як і мі-с-це пе-ре-бу-ван-ня Оме-те-о-т-ля – Омейо-кан («Мі-с-то дво-ї-с-то-с-ті»); це був бог, яко-му не при-но-си-ли жертв.

Ке-ца-ль-ко-атль вва-жа-в-ся ац-те-ка-ми за ве-ли-ко-го вчи-те-ля сво-го на-ро-ду, під час йо-го пра-в-лін-ня Ту-ла та її око-ли-ці бу-ли ка-з-ко-вою кра-ї-но-ю. Па-ла-ци для же-р-ця--пра-ви-те-ля по-бу-до-ва-ні з до-ро-го-цін-но-го ка-ме-ню, срі-б-ла, рі-з-но-ко-ль-о-ро-вих че-ре-па-шок і пре-к-ра-с-но-го пі-р-я. Зе-м-ля при-но-си-ла Ще-д-рі да-ри, ря-с-ні пло-ди, на-ро-д-жу-ва-ла не-з-ви-ч-ні ро-с-ли-ни. Од-нак Ке-ца-ль-ко-атль не ті-ль-ки ту-р-бу-ва-в-ся про бла-го-де-н-с-т-во сво-їх під-да-них та ро-з-ви-ток ря-ду ми-с-тецтв і ре-ме-сел, а й при-с-вя-чу-вав ба-га-то ча-су вну-т-рі-ш-нь-о-му са-мо-в-до-с-ко-на-лен-ню, мо-ли-т-вам, ро-з-ду-мам і ду-хо-в-ним впра-вам. Але на-с-тав час, ко-ли скі-н-чи-ло-ся ща-с-тя Ке-ца-ль-ко-а-т-ля і то-ль-те-ків, ви-с-ту-пи-ли про-ти ньо-го три ча-ро-дії й при-му-си-ли по-ки-ну-ти Ту-лу. Ко-ли Ке-ца-ль-ко-атль по-ки-дав своє мі-с-то, він обі-цяв по-ве-р-ну-ти-ся,