Пам'ятників вавілонського мистецтва дійшло до нас значно менше, ніж єгипетського. Тим велику цінність представляють уцілілі зразки художньої творчості Шумеру, Аккада і Вавілону.

"Стела шулік", що прославляє перемогу правителя міста Лагаша над сусідами і так названа тому, що скульптор зобразив шуліки, що роздирає трупи розбитих ворогів, – вважається самим значної з добутків шумерського мистецтва, що дійшли до нас, цього періоду.

"Порядкове" розкриття сюжету, як у єгипетському мистецтві, і значна монументальність усієї композиції характеризують цей рельєф (XXV в. до н.е.)

Група мармурових статуеток з Тель-Асмара (перша половина III тисячоріччя до н.е.). Висота найбільший – тридцять сантиметрів. Це зображення богів, жерців і що моляться. Усі вони коштують випрямившись на весь зріст, зі складеними на груди руками. Тіла їх і довгі одягання подані схематично, як би лише намічені, але на них і не звертаєш уваги, що цілком зосереджується на обличчях, точніше на чи ликах навіть на масках, – так нереальні, фантастичні й гостовиражені ці образи. От наголо виголена голова, а от вигадливі, як би в кілька поверхів завитками розчесані бороди. Але головне – ока: величезні, немов застиглі в здивуванні, або в незворушно-лукавому спогляданні чогось, що бачать вони, але не бачимо ми, бути може в спогляданні нас з вами, що дивляться на них, але не розуміючих їхній до кінця. Кожна фігурка геометрично побудована так, щоб глядача разив відразу ж погляд її величезних очей з кольорових каменів, настільки міцно устромлених, що їх не розхитало час.

У XXIV в. до н.е. семітичне місто Аккад, яким правил прославлений своїми перемогами цар Саргон Древній, підкорив собі значну частину Дворіччя.

У зодчестві вплив Аккада позначилося в остаточному твердженні арки і зводу, у ліпленні – у тонкому проробленні деталей, у меншій умовності зображення, у справжній і часто дуже виразній портретності. Чудова в цьому відношенні голова з міді, бути може портрет самого Саргона.

Переможна стела Нарам-Сина (спадкоємця Саргона, що продовжив його справу) – найдосконаліший добуток аккадського мистецтва. Епічна поема запечатана в камені.

Тим часом у Шумеру жрець Гудеа, повновладний правитель міста Лагаша, розвиває в XXII в. до н.е. бурхливу будівельну діяльність.

Майже нічого не збереглося від споруджених при ньому архітектурних пам'ятників. Але нам добре відомі й обличчя самого Гудеа, і скульптура його часу: біля двадцяти його статуй було виявлено при розкопках. Деякі виконані з великою майстерністю і ретельною обробкою деталей, явно портретні риси правителя в жрецькому одяганні сполучаються в них з усіх тієї ж, настільки типової для шумерських скульптурних зображень загадковою пильністю погляду, внутрішньою зосередженістю всього образа, будь те в чи спогляданні в молитві. Як і в сучасних їм статуях фараонів, камінь справді оживає в статуях Гудеа.

При царі Хаммурапі (1792-1750 р. до н.е.) місто Вавилон поєднує під своїм верховенством всі області Шумеру й Аккада. Слава Вавилона і його пануючи гримить в усьому навколишньому світі.

Хаммурапі видає знаменитий звід законів, відомий нам по клинописному тексті на майже двометровому кам'яному стовпі, прикрашеному дуже високим рельєфом. На відміну від стели Нарам-Сина, що нагадує мальовничу композицію, фігури рельєфу виділяються монументально, немов круглі скульптури, вертикально розсічені навпіл. Бородатий і величний бог сонця Шамаш, сидячи на троні-храміці, вручає символи влади – жезл і магічне кільце – стоячому перед ним у виконаній покірності і благоговіння позі паную Хаммурапі. Обоє дивляться пильно один одному в очі, і це підсилює єдність композиції.

При усіх своїх безсумнівних художніх вартостях цей прославлений рельєф виявляє вже деякі ознаки прийдешнього упаду вавілонського мистецтва. Фігури сугубо статичні, у композиції не почувається внутрішнього нерва, колишнього натхненного темпераменту.

Міць і політичне значення Вавилона ослабнули в наступні століття.

Тим часом нова держава рвалася до влади в Дворіччя: у бу-ре боїв Ассирії призначено було затвердити своє верховенство в краях, де розцвіла одна із самих древніх і великих культур людства.

Ассирія

Не раз відзначалося, що ассирійці поставилися до своїх південних сусідів, вавілонянам, приблизно так, як згодом римляни до греків, і що Ниневия, столиця Ассирії, була для Вавилона тим, чим Риму призначено було стати для Афін. Справді, ассирійці запозичали релігію, культуру і мистецтво Вавілонії, значно огрубівши їх, але і наділивши новим пафосом могутності. Вони установили в неспокійному Дворіччя свій державний порядок, створили єдину могутню державу і, використовувавши Дворіччя як плацдарм, поширили вогнем і мечем своє панування на величезні території від Синайського півострова до Вірменії, від Малої Азії до Єгипту, і навіть сам Єгипет був на короткий час завойований ними.

У руїнах палацу ассірійського царя Ашшурбаніпала була виявлена бібліотека, ймовірно сама значна в усьому тодішньому світі, що нараховував кілька десятків тисяч клинописних текстів, у тому числі і всі найважливіші добутки вавілонської літератури. Ця царська бібліотека дала сходознавцям найцінніший ключ до пізнання культури Дворіччя. Дійсно, величезна заслуга ассірійського владики, що збирав древні таблички і склали з них бібліотеку, призначену "для його особистого користування".

Ассірійське мистецтво від початку I тисячоріччя до н.е. і до катастрофи ассірійської держави наприкінці VII століття до н.е. було цілком виконане пафосом сили, прославляло міць, перемоги і завоювання ассірійських володарів.

Жорстоке, але могутнє по своєму пафосі мистецтво; гарячий подих і начебто