Арабо-мусульманський культурний регіон

План

Вступ

Ви-сно-вок

Вступ

На-ро-дам Араб-сь-ко-го Схо-ду на-ле-жить ва-ж-ли-ве мі-с-це в іс-то-рії куль-ту-ри люд-с-т-ва. Не ви-па-д-ко-во се-ре-д-ньо-ві-ч-ні гео-гра-фи на-зи-ва-ли Араб-сь-кий Схід гру-дь-ми сві-ту: тут про-тя-гом ба-га-тьох сто-річ би-л-o-ся се-р-це сві-то-вої ци-ві-лі-за-ці-ї. Араб-сь-ка се-ре-д-ньо-ві-ч-на куль-ту-ра роз-ви-ва-ла-ся в Ара-вії, Іра-ку, Си-рії, Па-ле-с-ти-ні, Єги-п-ті і Пів-ні-ч-ній Аф-ри-ці, а та-кож на те-ри-то-рії Пі-в-ден-ної Іс-па-нії у пе-рі-од іс-ну-ван-ня там Ко-р-дов-сь-ко-го ха-лі-фа-ту й араб-сь-ких кня-зівств. Се-ре-д-ньо-ві-ч-на араб-сь-ка куль-ту-ра у свій час бу-ла ве-ли-ким кро-ком впе-ред у про-гре-си-в-но-му роз-ви-т-ку люд-с-т-ва. Ве-ли-ка за-слу-га на-ро-дів Араб-сь-ко-го Схо-ду по-ля-га-ла й у тім, що во-ни збе-ре-г-ли (осо-б-ли-во в об-ла-с-ті на-у-ки) і пе-ре-да-ли на-сту-п-ним по-ко-лін-ням ба-га-то ко-ш-то-в-них до-ся-г-нень ан-ти-чно-с-ті.

Куль-ту-ра араб-сь-ких на-ро-дів

В іс-то-ри-ч-ній на-у-ці ві-р-не пред-ста-в-лен-ня про араб-сь-ку куль-ту-ру бу-ло ви-ро-б-ле-но не від-ра-зу. У ми-ну-ло-му сто-літ-ті, та ще й за-раз, се-ред ба-га-тьох уче-них по-ши-ре-на по-ми-л-ко-ва ду-м-ка, від-по-ві-д-но до якої у всіх кра-ї-нах, що вхо-ди-ли в VII-IX сто-літ-тях в араб-сь-кий ха-лі-фат і при-йн-я-ли іс-лам, іс-ну-ва-ла єди-на «а-раб-сь-ка» куль-ту-ра. Та-ке ро-зу-мін-ня араб-сь-кої куль-ту-ри, не-кри-ти-ч-но на-сту-п-ної се-ре-д-ньо-ві-ч-ної му-су-ль-ман-сь-кої тра-ди-ції, ве-де до за-пе-ре-чен-ня са-мо-стій-но-с-ті роз-ви-т-ку куль-ту-ри іра-н-ців, азер-бай-джа-н-ців, уз-бе-ків, тад-жи-ків і ба-га-тьох ін-ших на-ро-дів в епо-ху се-ре-д-ньо-віч-чя. На-спра-в-ді кра-ї-ни з не-араб-сь-ким на-се-лен-ням, що вхо-ди-ли в ха-лі-фат, роз-ви-ва-ли-ся, спи-ра-ю-чись на дре-в-ні тра-ди-ції, мі-с-це-ві куль-ту-ри, що, як і куль-ту-ра ара-бів, ста-ли ко-ш-то-в-ним вне-с-ком у роз-ви-ток се-ре-д-ньо-ві-ч-ної ци-ві-лі-за-ці-ї. Зви-чай-но, між на-ро-да-ми Бли-ж-ньо-го і Се-ре-д-ньо-го Схо-ду в умо-вах се-ре-д-ньо-віч-чя іс-ну-ва-ла скла-д-на й ва-ж-ли-ва для їх куль-ту-ри вза-є-мо-дія, що по-ро-джу-ва-ла ри-си спі-ль-но-сті.

Куль-ту-ра на-ро-дів, що на-се-ля-ли Ара-вій-сь-кий пів-ос-т-рів, ві-до-ма з гли-бо-кої ста-ро-да-в-но-с-ті. Ан-ти-чні гео-гра-фи на-зи-ва-ли пів-ден-ну, зе-м-ле-роб-сь-ку Ара-вію «ща-с-ли-во-ю». Тут із се-ре-ди-ни пер-шо-го ти-ся-чо-річ-чя до н.е. іс-ну-ва-ли ба-га-ті дер-жа-ви: Мі-ней-сь-ка, а пі-з-ні-ше Са-бей-сь-ка. У пер-шо-му ти-ся-чо-літ-ті до н.е. у пі-в-ні-ч-но-за-хі-д-ній ча-с-ти-ні пів-ос-т-ро-ва (так на-зи-ва-ної «ка-м'я-ни-с-тої Ара-ві-ї») ви-ни-к-ла дер-жа-ва на-ба-те-їв. Про-цві-тан-ня цих царств ви-зна-ча-ло-ся ви-гі-д-ним еко-но-мі-ч-ним ста-но-ви-щем на пе-ре-пле-тен-ні сві-то-вих то-р-го-вих шля-хів і ве-ли-кою по-се-ре-д-ни-ць-кою то-р-гі-в-лею з Єги-п-том, Пе-ред-ньою Азі-єю й Ін-ді-є-ю.

Ар-хі-те-к-ту-ра й ми-с-те-ц-т-во дре-в-ніх пі-в-ден-но-араб-сь-ких дер-жав ви-вче-ні ще да-ле-ко не до-сить, по своє-му ти-пу вхо-дять у ко-ло куль-тур ра-бо-вла-с-ни-ць-ких су-с-пільств Пе-ред-ньої Азі-ї. Збе-ре-г-ли-ся за-ли-ш-ки мо-гу-т-ніх фо-р-те-ч-них спо-ру-джень, гре-бель і ци-с-терн, а та-кож здо-бу-т-ки ску-ль-п-ту-ри і при-кла-д-но-го ми-с-те-ц-т-ва. На ка-м'я-них сте-лях, по-кри-тих пись-ме-на-ми, зу-стрі-ча-ють-ся зо-бра-жен-ня лю-дей, тва-рин і ор-на-ме-н-ти.

Ос-но-в-ну ма-су на-се-лен-ня Ара-вії з дре-в-ніх ча-сів скла-да-ли ко-чі-в-ни-ки, що за-йма-ли-ся ско-тар-с-т-вом у сте-пах і на-пів-пу-с-те-лях пів-ос-т-ро-ва. Гли-бо-кий і скла-д-ний про-цес кла-со-во-го роз-ша-ру-ван-ня усе-ре-ди-ні араб-сь-ко-го су-с-пі-ль-с-т-ва і по-лі-тич-ний стан, зв'я-за-ний з бо-ро-ть-бою між Іра-ном і Ві-за-н-ті-єю, ство-ри-ли умо-ви для ви-ни-к-нен-ня се-ре-д-ньо-ві-ч-ної араб-сь-кої дер-жа-ви. По-лі-тич-не об'-єд-нан-ня ара-бів на по-ча-т-ку VII сто-літ-тя від-бу-ва-ло-ся під егі-дою но-вої, що ста-ла не-за-ба-ром сві-то-вою ре-лі-гі-єю – іс-ла-му. Пе-р-ві-с-ним мі-с-цем пе-ре-бу-ван-ня за-сно-в-ни-ка іс-ла-му й гла-ви араб-сь-кої дер-жа-ви – про-ро-ка Му-ха-м-ме-да і йо-го спад-ко-єм-ців – ха-лі-фів (звід-си на-зва дер-жа-ви – ха-лі-фат) бу-ли ара-вій-сь-кі мі-с-та Ме-ди-на, а по-тім Ме-к-ка.

У VII сто-літ-ті ара-би за-во-ю-ва-ли Па-ле-с-ти-ну, Си-рію, Ме-со-по-та-мію, Єги-пет і Іран. У 661 ро-ці Му-а-вія – араб-сь-кий на-мі-с-ник у Си-рії – за-хо-пив вла-ду і по-клав по-ча-ток ди-на-с-тії Омейя-дів. Сто-ли-цею Омейя-дів став Да-маск. На-при-кі-н-ці VII і по-ча-т-ку VIII сто-літ-тя до ха-лі-фа-ту бу-ла при-єд-на-на гі-га-нт-сь-ка те-ри-то-рія, що вклю-ча-ла Пі-ре-ней-сь-кий пів-ос-т-рів і всю Пів-ні-ч-ну Аф-ри-ку на за-хо-ді, За-ка-в-ка-з-зі і Се-ре-д-ній Азії до ко-р-до-нів Ін-дії – на схо-ді.

Араб-сь-кий ха-лі-фат став ве-ли-кою ран-ньо-фе-о-да-ль-ною дер-жа-вою, хо-ча в де-яких її об-ла-с-тях до-в-гий час збе-рі-га-ли-ся ра-бо-вла-с-ни-ц-т-во і на-віть пер-ві-с-но-об-щин-ні від-но-си-ни. Араб-сь-ка знать жо-р-с-то-ко екс-плу-а-ту-ва-ла се-лян і ре-мі-с-ни-ків за-во-йо-ва-них кра-їн. Пе-ре-мо-ж-ні вій-сь-ко-ві по-хо-ди й ус-пі-хи но-вої ре-лі-гії не мо-г-ли при-хо-ва-ти ріст кла-со-вих про-ти-річ. Бо-ро-ть-ба ши-ро-ких на-род-них мас із фе-о-да-ль-ним гні-том ви-ли-ва-ла-ся в мо-гу-т-ні по-вс-тан-ня і ча-с-то йшла під га-с-лом зві-ль-нен-ня від іно-зе-м-но-го яр-ма. Вже в ІХ-Х сто-літ-тях со-ці-а-ль-ні по-тря-сін-ня, вла-с-не ка-жу-чи, ви-кли-ка-ли роз-пад ха-лі-фа-ту на окре-мі дер-жа-ви.

Ра-зом з тим про-бу-дже-ні ви-з-во-ль-ною і кла-со-вою бо-ро-ть-бою тво-р-чі си-ли на-ро-дів, що вхо-ди-ли в араб-сь-кий ха-лі-фат, при-ве-ли до ви-со-ко-го під-йо-му се-ре-д-ньо-ві-ч-ної куль-ту-ри Бли-ж-ньо-го і Се-ре-д-ньо-го Схо-ду; її роз-квіт про-до-в-жу-ва-в-ся і то-ді, ко-ли ха-лі-фа-ту як єди-но-го ці-ло-го фа-к-ти-ч-но вже не іс-ну-ва-ло.

В араб-сь-кий ха-лі-фат увійш-ли кра-ї-ни, що сто-я-ли на рі-з-но-му рі-в-ні су-с-пі-ль-но-го роз-ви-т-ку, що во-ло-ді-ли рі-з-ни-ми куль-ту-р-ни-ми й ху-до-ж-ні-ми тра-ди-ці-я-ми. Од-нак по-ді-б-ність форм роз-ви-т-ку фе-о-да-лі-з-му на Бли-ж-ньо-му й Се-ре-д-ньо-му Схо-ді по-ро-ди-ло ри-си спі-ль-но-сті в іде-о-ло-гії й в ін-ших над-бу-до-в-них яви-щах. Ці гли-бо-кі со-ці-а-ль-но--еко-но-мі-ч-ні при-чи-ни, а не по-ши-рен-ня ре-лі-гії – іс-ла-му – ле-жать в ос-но-ві єд-но-с-ті, що має мі-с-це й у се-ре-д-ньо-ві-ч-ній куль-ту-рі араб-сь-ких кра-їн.

Ва-ж-ли-ву роль у роз-ви-т-ку араб-сь-кої куль-ту-ри гра-ла її вза-є-мо-дія з ви-со-кою се-ре-д-ньо-ві-ч-ною куль-ту-рою Іра-ну, Се-ре-д-ньої Азії й За-ка-в-ка-з-зя. Араб-сь-ка мо-ва бу-ла не тіль-ки мо-вою свя-щен-ної кни-ги му-су-ль-ман – Ко-ра-ну, але їм, як ла-тин-ню в За-хі-д-ній Єв-ро-пі, ко-ри-с-та-ли-ся ба-га-то вче-них, пись-мен-ни-ки й по-ети у всіх ча-с-ти-нах ба-га-то-мо-в-но-го ха-лі-фа-ту. Яс-к-ра-ві при-кла-ди тво-р-чої вза-є-мо-дії збе-ре-г-ла іс-то-рія лі-те-ра-ту-ри на-ро-дів Схо-ду. Ху-до-ж-ня тво-р-чість ба-га-тьох на-ро-дів вті-ли-ло-ся й у зна-ме-ни-тій по-емі «Лей-ла і Ма-дж-нун». Ро-ма-н-ти-ч-ний об-раз уми-ра-ю-чо-го від лю-бо-ві Ма-дж-ну-на і йо-го улю-б-ле-ної Лей-ли – Ро-мео і Джу-ль-є-т-ти Схо-ду, – на-ро-ди-в-шись ще на зо-рі фе-о-да-лі-з-му в араб-сь-ко-му се-ре-до-ви-щі, на-ди-х-нув на ство-рен-ня чу-до-вих до-бу-т-ків кра-щих по-етів се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го Азер-бай-джа-ну, Іра-ну і Се-ре-д-ньої Азі-ї.

Ва-ж-ли-ві, од-нак, не тіль-ки вза-є-мо-дія і ві-до-ма спі-ль-ність, але і ви-со-кий для то-го ча-су рі-вень куль-ту-ри на-ро-дів Бли-ж-ньо-го й Се-ре-д-ньо-го Схо-ду. У IX-XIII сто-літ-тях араб-сь-кі, а