Ви-зна-че-ний вплив на роз-ви-ток се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го ми-с-те-ц-т-ва ара-бів, як і ін-ших на-ро-дів, що спо-ві-ду-ва-ли іс-лам, зро-би-ла ре-лі-гі-я. По-ши-рен-ня іс-ла-му зна-ме-ну-ва-ло від-мо-в-лен-ня від ста-рих, до-фе-о-да-ль-них ре-лі-гій, тве-р-джен-ня мо-но-те-ї-з-му – ві-ри в єди-но-го бо-га. Му-су-ль-ман-сь-ке пред-ста-в-лен-ня про світ як про ство-ре-не бо-гом єди-не ці-ле ма-ло ва-ж-ли-ве зна-чен-ня для фо-р-му-ван-ня ха-ра-к-те-р-ної у се-ре-д-ньо-ві-ч-ну епо-ху ес-те-ти-ч-ної ідеї про де-яку, хо-ча і від-ве-р-не-ну га-р-мо-нію все-сві-ту. Ра-зом із тим іс-лам, як і всі се-ре-д-ньо-ві-ч-ні ре-лі-гії, іде-о-ло-гі-ч-но ви-пра-в-до-ву-вав і за-крі-п-лю-вав фе-о-да-ль-ну екс-плу-а-та-ці-ю. До-г-ми Ко-ра-на за-те-м-ню-ва-ли сві-до-мість лю-ди-ни, пе-ре-шко-джа-ли йо-го роз-ви-т-ку. Од-нак по-гля-ди на світ лю-дей се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го Схо-ду, у то-му чи-с-лі їх-ні ху-до-ж-ні по-гля-ди, не мо-ж-на зво-ди-ти до ре-лі-гій-них пред-ста-в-лень. У сві-то-гля-ді лю-ди-ни се-ре-д-ньо-віч-чя су-пе-ре-ч-ли-во спо-лу-ча-ли-ся іде-а-лі-с-ти-ч-ні і ма-те-рі-а-лі-с-ти-ч-ні те-н-де-н-ції, схо-ла-с-ти-ка й пра-г-нен-ня до пі-знан-ня ре-а-ль-ної дій-с-но-с-ті. Один з най-ви-да-т-ні-ших уче-них і фі-ло-со-фів се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го Схо-ду, Абу Алі Ібн Си-на (Аві-цен-на), ви-зна-вав бо-же-с-т-вен-не по-хо-джен-ня все-сві-ту і ра-зом із тим за-твер-джу-вав, що на-у-ко-во--фі-ло-соф-сь-ке знан-ня іс-нує не-за-ле-ж-но від ре-лі-гій-ної ві-ри. Ібн Си-на, Ібн Рушд (Аве-р-ро-ес), Фір-до-у-сі, На-вої і ба-га-то ін-ших ви-да-т-них ми-с-ли-те-лів се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го Схо-ду, у чи-їх пра-цях і по-ети-ч-них здо-бу-т-ках осо-б-ли-во яс-к-ра-во про-яви-ли-ся про-гре-си-в-ні ри-си епо-хи, за-твер-джу-ва-ли си-лу люд-сь-кої во-лі й ро-зу-му, цін-ність і ба-гат-с-т-во ре-а-ль-но-го сві-ту, хо-ча, як пра-ви-ло, не ви-сту-па-ли від-кри-то з ате-ї-с-ти-ч-них по-зи-цій.

Ко-ли мо-ва йде про вплив іс-ла-му на об-ра-зо-т-во-р-че ми-с-те-ц-т-во, зви-чай-но вка-зу-ють на за-бо-ро-ну зо-бра-жу-ва-ти жи-ві іс-то-ти під стра-хом ре-лі-гій-ної ка-ри. Без-су-м-ні-в-но, що із са-мо-го ви-ни-к-нен-ня на-вчан-ня іс-ла-му мі-с-ти-ло іко-но-бо-р-чу те-н-де-н-цію, зв'я-за-ну з по-до-лан-ням ба-га-то-бож-жя. У Ко-ра-ні ку-ми-ри (шви-д-ше за все, ску-ль-п-ту-р-ні зо-бра-жен-ня дре-в-ніх пле-мін-них бо-гів) на-зва-ні «ма-рою са-та-ни». Ре-лі-гій-на тра-ди-ція рі-шу-че від-ки-да-ла мо-ж-ли-вість зо-бра-жен-ня бо-же-с-т-ва. У ме-че-тях і ін-ших куль-то-вих бу-ди-н-ках не до-зво-ля-ло-ся по-мі-ща-ти та-кож зо-бра-жен-ня лю-дей. Ко-ран і ін-ші бо-го-слов-сь-кі кни-ги при-кра-ша-ли-ся тіль-ки ор-на-ме-н-том. Од-нак спо-ча-т-ку в іс-ла-мі не бу-ло за-бо-ро-ни зо-бра-жу-ва-ти жи-ві іс-то-ти, сфо-р-му-льо-ва-ної як ре-лі-гій-ний за-кон. Тіль-ки пі-з-ні-ше, ймо-ві-р-но в ІХ-Х сто-літ-тях, іко-но-бо-р-ча те-н-де-н-ція іс-ла-му бу-ла ви-ко-ри-с-та-на для за-бо-ро-ни ви-зна-че-ної ка-те-го-рії зо-бра-жень під стра-хом по-ка-ран-ня в за-гро-б-но-му сві-ті. «Не-ща-с-тя то-му, – чи-та-є-мо ми в ко-мен-та-рях до Ко-ра-на, – хто бу-де зо-бра-жу-ва-ти жи-ву іс-то-ту! У день остан-ньо-го су-ду об-лич-чя, яких ху-до-ж-ник пред-ста-вив, зі-йдуть із ка-р-ти-ни і при-йдуть до ньо-го з ви-мо-гою да-ти їм ду-шу. То-ді ця лю-ди-на, що не мо-же да-ти сво-їм ство-рен-ням ду-ші, бу-де спа-ле-на у ві-ч-но-му по-лу-м'ї».

Іс-то-рія по-ка-за-ла, що ці об-ме-жен-ня, що на-кла-ли від-би-ток на роз-ви-ток окре-мих ви-дів ми-с-те-ц-т-ва, ма-ли зна-чен-ня не у всіх му-су-ль-ман-сь-ких кра-ї-нах і стро-го ви-ко-ну-ва-ли-ся ли-ше в пе-рі-оди осо-б-ли-во-го по-си-лен-ня іде-о-ло-гі-ч-ної ре-а-к-ці-ї.

Од-нак по-яс-нен-ня ос-но-в-них осо-б-ли-во-с-тей се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го ми-с-те-ц-т-ва араб-сь-ких на-ро-дів тре-ба шу-ка-ти не в ре-лі-гії, що впли-ва-ла, але не ви-зна-ча-ла йо-го роз-ви-ток. Зміст ху-до-ж-ньої тво-р-чо-с-ті на-ро-дів Араб-сь-ко-го Схо-ду, йо-го шля-хів й осо-б-ли-во-с-тей бу-ли ви-зна-че-ні но-ви-ми ідей-но--ес-те-ти-ч-ни-ми за-да-ча-ми, що ви-су-нув по-сту-па-ль-ний хід роз-ви-т-ку су-с-пі-ль-с-т-ва, що всту-пи-ло в епо-ху фе-о-да-лі-з-му.

Спе-ци-фі-ка се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го ми-с-те-ц-т-ва кра-їн Араб-сь-ко-го, як і всьо-го Бли-ж-ньо-го й Се-ре-д-ньо-го Схо-ду ду-же скла-д-на. Во-но від-би-ва-ло жи-вий зміст дій-с-но-с-ті, але, як і вся куль-ту-ра се-ре-д-ньо-віч-чя, гли-бо-ко пе-ре-йня-та ре-лі-гій-но--мі-с-ти-ч-ним сві-то-гля-дом, ро-би-ло це в умо-в-ній, ча-с-то си-м-во-лі-ч-ній фо-р-мі, ви-ро-би-в-ши для ху-до-ж-ніх тво-рів свою осо-б-ли-ву об-ра-з-ну мо-ву.

Но-ва-тор-с-т-во араб-сь-кої се-ре-д-ньо-ві-ч-ної лі-те-ра-ту-ри і ра-зом із тим її жит-тє-ву ос-но-ву ха-ра-к-те-ри-зує як зве-р-тан-ня до ду-хо-в-но-го сві-ту лю-ди-ни, ство-рен-ня мо-ра-ль-них іде-а-лів, що ма-ли за-га-ль-но-люд-сь-ке зна-чен-ня.

Ве-ли-кою об-ра-з-ною си-лою пе-ре-йня-те й об-ра-зо-т-во-р-че ми-с-те-ц-т-во Араб-сь-ко-го Схо-ду. Од-нак як лі-те-ра-ту-ра ко-ри-с-та-ла-ся по пе-ре-ва-зі умо-в-ною фо-р-мою для уті-лен-ня сво-їх об-ра-зів, так і в об-ра-зо-т-во-р-чо-му ми-с-те-ц-т-ві жит-тє-вий зміст ви-ра-жа-в-ся осо-б-ли-вою мо-вою де-ко-ра-ти-в-но-го ми-с-те-ц-т-ва.

Умо-в-ність «мо-ви» се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го об-ра-зо-т-во-р-чо-го ми-с-те-ц-т-ва в бі-ль-шо-с-ті на-ро-дів бу-ла зв'я-за-на з прин-ци-пом де-ко-ра-ти-в-но-с-ті, вла-с-ти-вим не тіль-ки зо-в-ні-ш-нім фо-р-мам, але і са-мій стру-к-ту-рі, об-ра-з-но-му ла-ду ху-до-ж-ньо-го тво-ру. Ба-гат-с-т-во де-ко-ра-ти-в-ної фа-н-та-зії і май-с-те-р-не її пе-ре-тво-рен-ня в при-кла-д-но-му ми-с-те-ц-т-ві, мі-ні-а-тю-рі й ар-хі-те-к-ту-рі скла-да-ють не-від'-єм-ну й ко-ш-то-в-ну якість чу-до-вих здо-бу-т-ків ху-до-ж-ни-ків ті-єї епо-хи.

У ми-с-те-ц-т-ві Араб-сь-ко-го Схо-ду де-ко-ра-ти-в-ність здо-бу-ва-ла осо-б-ли-во яс-к-ра-ві і своє-рі-д-ні ри-си, ста-в-ши ос-но-вою об-ра-з-но-го ла-ду жи-во-пи-су і, по-ро-ди-в-ши най-ба-га-т-ше ми-с-те-ц-т-во ві-зе-ру-н-ка, що во-ло-діє скла-д-ним ор-на-ме-н-та-ль-ним ри-т-мом і ча-с-то під-ви-ще-ною ко-ло-ри-с-ти-ч-ною зву-ч-ні-с-тю. У ті-с-них ра-м-ках се-ре-д-ньо-ві-ч-но-го сві-то-гля-ду ху-до-ж-ни-ки Араб-сь-ко-го Схо-ду знай-шли свій шлях вті-лен-ня ба-гат-с-т-ва їх-ньо-го жит-тя. Ри-т-мом ві-зе-ру-н-ка, тон-кою пла-с-ти-ч-ні-с-тю ор-на-ме-н-та-ль-них форм, не-по-вто-р-ною га-р-мо-ні-єю яс-к-ра-вих і чи-с-тих фарб во-ни ви-ра-жа-ли ве-ли-кий ес-те-ти-ч-ний зміст.

Об-раз лю-ди-ни не був ви-клю-че-ний з ува-ги ху-до-ж-ни-ків, хо-ча зве-р-тан-ня до ньо-го бу-ло об-ме-же-ним, осо-б-ли-во в пе-рі-од по-си-лен-ня ре-лі-гій-них за-бо-рон. Зо-бра-жен-ня лю-дей за-по-в-ню-ють ілю-с-т-ра-ції в ру-ко-пи-сах і ча-с-то зу-стрі-ча-ють-ся у ві-зе-ру-н-ках на пред-ме-тах при-кла-д-но-го ми-с-те-ц-т-ва; ві-до-мі та-кож па-м'я-т-ни-ки мо-ну-ме-н-та-ль-но-го жи-во-пи-су з ба-га-то-фі-гу-р-ни-ми сце-на-ми і ску-ль-п-ту-р-ні об-ра-зо-т-во-р-чі ре-ль-є-фи. Од-нак і в та-ких здо-бу-т-ках люд-сь-кий об-раз під-ле-г-лий за-га-ль-но-му де-ко-ра-ти-в-но-му рі-шен-ню. На-віть на-ді-ля-ю-чи ба-га-ть-ма жит-тє-ви-ми ри-са-ми фі-гу-ри лю-дей, ху-до-ж-ни-ки Араб-сь-ко-го Схо-ду тра-к-ту-ва-ли їх по-ве-р-х-не-во, умо-в-но. У при-кла-д-но-му ми-с-те-ц-т-ві фі-гу-р-ки лю-дей най-ча-с-ті-ше вклю-че-ні в ор-на-мент, во-ни втра-ча-ють зна-чен-ня са-мо-стій-но-го зо-бра-жен-ня, ста-ю-чи не-від'-єм-ною ча-с-ти-ною ві-зе-ру-н-ка.

Ор-на-мент – «му-зи-ка для очей» – грає ду-же