На-ро-ди-в-ся в Ме-ц-ці в не-ба-га-тій, але бли-зь-кій по спо-рі-д-нен-ню до ме-к-кан-сь-кої зна-ті ро-ди-ні. Йо-го ба-ть-ко вмер під час то-р-го-вої по-їз-д-ки до на-ро-джен-ня Ма-го-ме-та, ма-ти – че-рез кі-ль-ка ро-ків. Ма-го-мет ви-хо-ву-ва-в-ся в бу-ди-н-ку сво-го ді-да Абд аль--мут-та-лі-ба. З мо-ло-дого ро-ків він був зна-йо-мий із ка-ра-ван-ною то-р-гі-в-лею, іно-ді брав участь у то-р-го-вих по-їз-д-ках. Ма-го-мет на-й-ня-в-ся ве-с-ти то-р-го-ві спра-ви ба-га-тої ме-к-кан-сь-кої вдо-ви Хадіджі бінт Ху-вай-літ, на якій од-ру-жи-в-ся у ві-ці 25 ро-ків. По-ки Хадіджа бу-ла жи-ва, Ма-го-мет не брав со-бі ін-ших дру-жин.

Ма-го-мет лю-бив са-мі-т-ність і бла-го-че-с-ти-ві мі-р-ку-ван-ня, ча-с-то від-да-ля-в-ся в су-сі-д-ні з Ме-к-кою го-ри; був зна-йо-мий з ос-но-ва-ми іу-да-ї-з-му і хри-с-ти-ян-с-т-ва, з по-гля-да-ми ара-вій-сь-ких мо-но-те-ї-с-тів--ха-ні-фів. Ко-ли Ма-го-ме-ту бу-ло бли-зь-ко 40 ро-ків, під час од-но-го з пе-рі-одів са-мо-ти йо-му ста-ли з’яв-ля-тись ба-чен-ня, а по-тім – ви-сло-ви ззо-в-ні, пі-з-ні-ше за-пи-са-ні по па-м'я-ті з йо-го слів і му-су-ль-ман, що скла-ли свя-щен-ну кни-гу – Ко-ран.

Спо-ча-т-ку Ма-го-мет зля-ка-в-ся “о-д-к-ро-вень, що по-ча-ли-ся”, але по-тім упе-в-ни-в-ся, що об-ра-но бо-же-с-т-вом як по-слан-ни-ка (ра-сул) і про-ро-ка (на-би), щоб не-сти лю-дям сло-во бо-же. Пе-р-ші “о-д-к-ро-вен-ня”, що Ма-го-мет на-ма-га-в-ся пе-ре-да-ти сво-їм ро-ди-чам, про-го-ло-шу-ва-ли ве-лич єди-но-го і єди-но-го бо-га Ал-ла-ха, від-ки-да-ли роз-по-всю-дже-не в Ара-вії ба-га-то-бож-жя, по-пе-ре-джа-ли про при-йде-ш-нє від-ро-джен-ня ме-р-т-вих, дні су-ду і по-ка-рань у пе-к-лі усіх, хто не ві-рує в Ал-ла-ха.

Про-по-відь Ма-го-ме-та бу-ла зу-стрі-ну-та в Ме-ц-ці з глу-зу-ван-ням, од-нак по-сту-по-во до-вко-ла ньо-го зі-бра-ла-ся гру-па при-хи-ль-ни-ків, ча-с-ти-ною зі зна-т-них по-ло-гів, ча-с-ти-ною – з ни-зів ме-к-ка-н-сь-ко-го су-с-пі-ль-с-т-ва. Ме-к-кан-сь-ка вер-хі-в-ка спо-ча-т-ку пе-ре-слі-ду-ва-ла і при-гно-б-лю-ва-ла по-слі-до-в-ни-ків Ма-го-ме-та – му-су-ль-ман. Сам Ма-го-мет зна-хо-ди-в-ся під за-хи-с-том сво-го ро-ду і йо-го гла-ви – Абу Та-лі-ба, ба-га-то хто ж з му-су-ль-ман, ря-ту-ю-чись від го-нінь, ви-ї-ха-ли з Ме-к-ки в Ефі-о-пі-ю. Про-по-відь Ма-го-ме-та, що ні-би-то пе-ре-да-ва-ла пря-му мо-ву Ал-ла-ха, у цей час до-во-ди-ла все-мо-гу-т-ність Ал-ла-ха, що ча-с-то іме-ну-ва-в-ся Ми-ло-сти-вим (Ра-х-ман), йо-го ве-лич, по-вну за-ле-ж-ність від ньо-го лю-ди-ни. При цьо-му Ма-го-мет від-си-лав слу-ха-чів до ві-до-ми-ми їм іс-то-рі-я-ми про про-ро-ків ми-ну-ло-го і про за-ги-б-лі дре-в-ні на-ро-ди. Ко-ран як би по-ка-зу-вав, що про-ро-ц-т-во Ма-го-ме-та – яви-ще ві-до-ме і мо-ж-ли-ве і що не-слу-х-ня-ність про-ро-ку зав-жди ве-ло до по-ка-ран-ня не-ві-ру-ю-чих.

У якийсь мо-мент (бли-зь-ко 618-620 р.) ви-ни-к-ла мо-ж-ли-вість ком-п-ро-мі-су з ме-к-ка-н-ця-ми. Ма-го-мет ні-би-то по-го-ди-в-ся ви-зна-ти осо-б-ли-ве по-ло-жен-ня при Ал-ла-ху ша-но-ва-них у Ме-ц-ці бо-гинь – аль--лат, аль--уз-зи і Ма-нат, а ме-к-ка-н-ці – про-ро-чу мі-сію Ма-го-ме-та і пе-р-ше мі-с-це Ал-ла-ха се-ред бо-гів. Од-нак при-ми-рен-ня, що по-ру-шу-ва-ло го-ло-вний прин-цип но-во-го на-вчан-ня – стро-ге єди-но-бож-жя, не від-бу-ло-ся, і бо-ро-ть-ба за-го-с-т-ри-ла-ся. Тим ча-сом уме-р-ла Хадіджа, по-мер Абу Та-ліб. Ма-го-мет по-зба-ви-в-ся зна-ч-ної ча-с-ти-ни мо-ра-ль-ної під-три-м-ки і за-хи-с-ту. Ста-в-ши гла-вою ро-ду, Абу Ла-хаб від-мо-вив Ма-го-ме-ту в за-сту-п-ни-ц-т-ві.

Ма-го-мет став шу-ка-ти при-хи-ль-ни-ків по-за Ме-к-ко-ю. Він зве-р-та-в-ся з про-по-ві-дя-ми до лю-дей, що при-їж-джа-ли в мі-с-то по то-р-го-вих спра-вах, зро-бив у без-ре-зу-ль-та-т-них по-шу-ках при-ту-л-ку по-їз-д-ку в Та-їф. На-ре-ш-ті, бли-зь-ко 620 ро-ку він всту-пив у та-є-м-ну уго-ду з гру-пою жи-те-лів Яс-рі-ба – ве-ли-ко-го зе-м-ле-вла-с-ни-ць-ко-го оа-зи-су при-бли-з-но в 400 км. до пів-но-чі від Ме-к-ки. Про-жи-ва-ю-чі там язи-ч-ни-ць-кі й араб-сь-кі пле-ме-на, що при-йн-я-ли іу-да-їзм, зна-хо-ди-ли-ся в ста-ні три-ва-лих і за-плу-та-них між-усо-биць, з яких во-ни, по ара-вій-сь-ко-му зви-чаї, спо-ді-ва-ли-ся ви-б-ра-ти-ся за до-по-мо-гою ав-то-ри-те-т-но-го і без-сто-рон-ньо-го тре-тей-сь-ко-го су-д-ді. Як та-ко-го су-д-дю во-ни і за-про-си-ли Ма-го-ме-та, ви-зна-в-ши йо-го про-ро-чу мі-сію як ос-но-ву йо-го ав-то-ри-те-ту.

Спо-ча-т-ку бі-ль-шість ме-к-кан-сь-ких му-су-ль-ман, а по-тім і сам Ма-го-мет пе-ре-се-ли-ли-ся в Яс-ріб. Він при-був ту-ди 24 чи 22 ве-ре-с-ня 622 ро-ку. З пер-шо-го мі-ся-ця (аль--му-ха-р-рам) цьо-го ро-ку му-су-ль-ма-ни ста-ли від-ра-хо-ву-ва-ти ро-ки но-вої ери по хи-дж-рі, тоб-то по ро-ці пе-ре-се-лен-ня Ма-го-ме-та і Ме-к-ки в Ясріб, що став на-зи-ва-ти-ся Ма-жи-нат ан-на-бі (“мі-с-то Про-ро-ка”) чи про-с-то аль--ма-ди-на (Ме-ди-на).

Ма-го-мет пе-ре-тво-ри-в-ся з про-с-то-го про-по-ві-д-ни-ка в по-лі-тич-но-го лі-де-ра гро-ма-ди, що вклю-ча-ла спо-ча-т-ку не тіль-ки му-су-ль-ман. По-сту-по-во вста-но-в-лю-єть-ся йо-го єди-но-влад-дя в Ме-ди-ні. Го-ло-вною опо-рою Ма-го-ме-та бу-ли му-су-ль-ма-ни, що при-йш-ли з ним з Ме-к-ки – му-ха-джи-ри і ме-дин-сь-кі му-су-ль-ма-ни – ан-са-ри. Ма-го-мет спо-ді-ва-в-ся та-кож знай-ти ре-лі-гій-ну і по-лі-тич-ну під-три-м-ку в іу-де-їв Яс-ри-ба, він на-віть під-кре-с-ле-но об-рав ки-б-лою Єру-са-лим. Од-нак во-ни від-мо-ви-ли-ся ви-зна-ти в Ма-го-ме-ті ме-сію з не іудеїв, більш то-го ви-смі-ю-ва-ли про-ро-ка Ал-ла-ха і на-віть всту-пи-ли в ко-н-та-к-ти з во-ро-га-ми Ма-го-ме-та – ме-к-ка-н-ця-ми. До них при-єд-на-ли-ся і ча-с-ти-на ін-ших яс-ри-б-ців з язи-ч-ни-ків, іу-де-їв і хри-с-ти-ян, що спо-ча-т-ку охо-че при-йн-я-ли іс-лам, але по-тім ви-сту-пи-ли про-ти Ма-го-ме-та. Ця вну-т-рі-шня ме-дин-сь-ка опо-зи-ція не-од-но-ра-зо-во за-су-джу-єть-ся в Ко-ра-ні під ім'ям “ли-це-мі-рів” (му-на-фі-кун).

Вну-т-рі-шнє роз-ме-жу-ван-ня до-по-мо-г-ло роз-ви-т-ку пред-ста-в-лен-ня про іс-лам як про окре-му ре-лі-гію, по-си-лен-ню її ара-вій-сь-ких рис. Ма-го-мет все яс-ні-ше го-во-рить про осо-б-ли-ву роль іс-ла-му, про се-бе як про остан-ньо-го про-ро-ка – “пе-ча-т-ки про-ро-ків”, іу-деї і хри-с-ти-я-ни по-ка-за-ні як по-га-ні ві-ру-ю-чі, іс-лам є ви-пра-в-лен-ня до-пу-ще-них ни-ми пе-ре-кру-чу-вань во-лі Ал-ла-ха. У про-ти-ва-гу су-бо-ті вста-но-в-лю-єть-ся осо-б-ли-вий му-су-ль-ман-сь-кий день за-га-ль-ної мо-ли-т-ви – п'ят-ни-ця.

У Ме-ди-ні бу-ду-єть-ся пе-р-ша ме-четь, бу-ди-нок Ма-го-ме-та, вста-но-в-лю-ють-ся ос-но-ви му-су-ль-ман-сь-ко-го ри-ту-а-лу – пра-ви-ла мо-ли-т-ви, об-ми-ван-ня, по-са-ди, за-кли-ку до мо-ли-т-ви, збо-рів на бла-го-че-с-ти-ві не-ста-т-ки і т.д. У про-по-ві-дях Ма-го-ме-та ста-ли фі-к-су-ва-ти-ся пра-ви-ла жит-тя гро-ма-ди – прин-ци-пи спа-д-ку-ван-ня, роз-дя-г-ну-ла май-на, од-ру-жен-ня. З'яв-ля-ють-ся за-бо-ро-ни на ви-но, сви-ни-ну й аза-р-т-ні іг-ри.

По-чи-нає осо-б-ли-во ви-ді-ля-ти-ся по-ло-жен-ня Ма-го-ме-та як по-слан-ни-ка Ал-ла-ха. У “о-д-к-ро-вен-нях” з'яв-ля-ють-ся ви-мо-ги осо-б-ли-вої по-ва-ги до Ма-го-ме-та, на ньо-го “по-си-ла-ю-ть-ся” ви-клю-чен-ня з де-яких за-бо-рон, обо-в'я-з-ко-вих для ін-ших.

Та-ким чи-ном, у Ме-ди-ні Ма-го-мет сфо-р-му-вав ос-но-в-ні