Середньовічна культура V-XV ст.

Культура середньовіччя охоплює більш ніж дванадцяти віковий відрізок важкого шляху. У цю епоху були істотно розсунуті обрії середньовічної культури, утворилися життєздатні нації і держави, склалися сучасні мови, були створені шедеври світової культури, досягнуті значні економічні і культурні успіхи.

Етап формування середньовічної культури.

Занепад і варварство, у який занурювався світ наприкінці V-VII ст. у результаті завоювань і війн, що не припинялися, протиставлялись не тільки досягненням римської цивілізації, але і духовного життя Візантії, що не пережила настільки трагічного перелому при переході від античності до середньовіччя. Але саме в період раннього середньовіччя вирішувалися кардинальні задачі, що визначили майбутнє. Саме раннє середньовіччя, що не дало досягнень, порівняних із висотами античної культури або зрілого середньовіччя, поклало початок власне європейської культурної історії, що виростила на спадщині Римської імперії, що розпадалася, породженого нею християнства, і з іншого боку - племінних, народних культур варварів.

Ще в пізній античності християнство стало тією об'єднуючою оболонкою, що змогла вмістити самі різні погляди, уявлення і настрої. По суті, християнство часу переходу від античності до середньовіччя було дуже сприйнятливою формою, що відповідає потребам масової свідомості епохи. Це було однієї з найважливіших причин його поступового посилення, поглинання їм інших ідеологічних і культурних явищ і з'єднання їх у відносно уніфіковану структуру. Середньовічна культура формувалася в регіоні, де ще нещодавно знаходився центр потужної римської цивілізації, що не могла зникнути історично одномоментно, у той час, коли ще продовжували існувати соціальні відношення й інститути, культура, породжені нею, були живі люди, вигодувані нею.

Навіть у найважчий для Західної Європи час не припинилася римська шкільна традиція. Середньовіччя сприйняло такий найважливіший її елемент, як система семи вільних мистецтв, що ділилася на два рівні: нижній - що включав в себе діалектику, грамматику, і риторику, і вищий - у який входили арифметика, геометрія, музика й астрономія.

Найбільш яскраві явища в культурі кінця V-першої половини VII в. пов'язані з засвоєнням античної спадщини, що стало живильним середовищем для пожвавлення культурного життя в остготській Італії і вестготській Іспанії.

Магістр остготського короля Теодориха Северін Боецій (бл. 480- 525) входить у число найбільш шанованих вчителів середньовіччя. Його трактати про арифметику і музику, твори по логіці і теології, переклади логічних творів Аристотеля стали фундаментом середньовічної освіти і філософії. Виношуються вже плани створення першого університету на Заході.

Вестготська Іспанія висунула Ісідора Сивільского (бл. 570- 636), за яким закріпилася слава першого середньовічного енциклопедиста. Його головний твір «Етимології» у 20 книгах - зведення того, що збереглося від античного знання.

Спадкоємність у культурі того часу не була і не могла бути повною спадкоємністю досягнень класичної античності. Боротьба йшла за те, щоб зберегти лише незначну уцілілу частину культурних цінностей і знань попередньої епохи.

Але наприкінці VI- початку VII ст. проти ідеї допущення язичницької мудрості у світ християнського духовного життя різко виступив папа Григорій Великий (590-604), що засуджував суєтне мирське знання. Його позиція на декілька сторіч восторжествувала в духовному житті Західної Європи, та й у надалі знаходила прихильників серед діячів церкви до кінця середньовіччя. Житія святих надовго стають улюбленим жанром у ці сторіччя соціальних потрясінь голоду, бідувань і війн, а святий- новим героєм, змученої страшною реальністю людини, що жадає чуда.

У результаті варварських завоювань на території Західної Римської імперії утворилися десятки варварських королівств. Вестготи в 419 р. заснували в Південній Галії королівство з центром у Тулузі. Наприкінці V - початку VI сторіччя Вестготське королівство поширилося на Піренеї та в Іспанію. Столиця його була перенесена в місто Толедо. На початку V в. свеви і вандали вторглись на Піренейський півострів. Свеви захопили північний захід, вандали якийсь час жили на півдні - у сучасній Андалузії (спочатку називалася Вандалусія), а потім заснували королівство в Північної Африці зі столицею на місці древнього Карфагена. У середині V в. на південному сході сучасної Франції утворилося Бургунське королівство з центром у м.Ліоні. На території Британії до кінця VI в. утворилося сім варварських королівств. Створені німецькими племенами держави безупинно воювали між собою, їхні кордони були непостійними, а існування більшості з них нетривалим.

В усіх варварських королівствах германці складали меншість населення. (від 2-3% в остготській Італії і вестготській Іспанії до 20-30% у державі франків). Оскільки в результаті вдалих завойовницьких походів франки розселилися згодом на значній частині території колишньої Західної Римської імперії, частка німецьких народів у середньому дещо збільшилася, але концентрація франків у Північної Галії скоротилася. Звідси випливає, що історія середньовічної Західної Європи - це історія переважно тих же самих народів, що населяли її в епоху античності. Проте суспільний і державний лад на завойованих територіях істотно змінився. У V-VI ст. у межах варварських королівств співіснували німецькі і пізньоримскі інститути. В усіх державах була проведена конфіскація земель римської знаті - у більших або менших масштабах. У середньому, перерозподіл власності торкнувся від 1/3 до 2/3 земель. Значні земельні володіння роздавалися королями своїм дружинникам, що відразу переводили рабів, що залишилися в римських віллах, у положення залежних селян, вирівнюючи їх із