Франція

XVIII столітті у Франції – це перш за все Епоха Відродження. Найважливіша подія у культурі цього часу – видання “Енциклопедії, або Товстого словника наук, мистецтва та ремесел”. Редактором і організатором “Енциклопедії…” був Д. Дідро. У її створенні приймали участь Монтеск’є, Вольтер, Д’Аламбер, Руссо. У літературу включаються наукові роздуми. Перше місце посідає проза у формі філософського роману, новели-казки, повісті-діалогу. Частіше за все філософія тісно перепліталась з сатирою. Поеми XVIII століття культивують також різні жанри “легкої поезії”. Це література еротичного та гедоністичного характеру. Некласична тенденція з’являється наприкінці століття у поезії Шен’є, який намагався оволодіти не тільки античним сюжетом, а і духом античного мистецтва.

Літературі XVIII століття, крім філософського енциклопедизму та раціоналізму, властива також і зосередженість на внутрішньому стані людини. Історію людського серця добре демонструє психологічний роман П. Мариво “Життя Маріанни”. Освоєнню нових форм зображення духовного життя людини у величезній мірі сприяла творчість Руссо, що впливала на зміну соціальних тематик. Його художні відкриття дозволяють говорити про предромантичний характер французької літератури.

Драматургія відображає нові, буржуазні фігури тогочасної дійсності. Це знаходить своє втілення у комедіях Лесажа, Рен’яра, Бомарше. Але відповідно вимогам класичної поетики трагедія вважається центр. жанром.

Під час Великої французької революції психологічна традиція відходить на другий план; Велике розповсюдження отримує революційна пісня публіцистика.

На початку XIX століття у французької літературі з’являється романтизм. Його образи знаходять своє втілення у філософських трактатах Шотобріана, лір. щоденниках Сенанкура, автобіографії Констану. У центрі романтичних новел – конфлікт особистості з ворожим їй світом та пошук шляхів досягнення гармонії з самим собою. Романтичний жанр сповнений історизму, що проявляється у історичних романах.

“Сен-Мар” Він’і та “Сповідь сина століття” Мюссе. Епоха романтизму дала образи містико-філософських епопей, присвячених роздумам про долю людства. Зразками громадянської поезії того часу є твори Гюго, Беранже, Барб’є, Моро та Жиля. Але вже у 30-х роках XIX століття у творчості поетів романтиків вбачається криза романтичного жанру.

Австралія

На початку XIX століття на далекому австалійському континенті, що був колонією Великої Британії, з’являється література англійською мовою. Це в основному фольклор аборигенів, пов’язаний з ранньонародної суспільною організацією.

Початковий період австралійської літератури називається колоніальним. Перші письменники наслідували англійських літераторів XVIII-XIX століть Найрозповсюдженіші жанри – ода, пастораль, елегія, політ, сатира. Проза відображає страждання каторжників та досвід вільних поселенців. У Поезії Ч. Харпура, насиченій демократичними та свободолюбивими ідеями, з’являються національні риси. Г. Кендалл оспівував красу австралійської природи. А. Л. Гордон був засновником австралійських літературних балади.

Австрія

У другій половині XVIII століття, в епоху “освіченого” абсолютизму, австрійська література швидко подолала романтизм, не залишивши нащадкам видатних шедеврів, веймарський класицизм, на початку XIX століття перейшла до бідермайера, тобто, так званого, “камерного “ реалізму, що виник на гребні підйому національної самосвідомості у зв’язку з наполеонівськими війнами та зростанням влади Австрії у Європі.

Особливо яскраво бідермаєр проявився у народному театрі, драматургії Раймунда та Нестроя. Творчість прозаїка А. Штіфтера развивалась від бідермаєра до критичного реалізму.

Англія

У XVIII столітті головним жанром англійської літератури була проза просвітницького класицизму. З’явився новий вид оповідання – ессе (короткий гуморо-сатиричний нарис побутового змісту). Виник реалістичний роман, творцем якого був Д. Дефо. У “Робінзоні Крузо”, що викликав багаточисленні наслідування, подано ідеалізований образ енергійного трудівника, який здатен підкорити стихію. Мова творів Дефо близька живій народній мові того часу. Сатирична повість Дж. Свіфта “Подорож Гулівера” має нищівну характеристику суспільних відносин та державних інститутів Англії у період ствердження буржуазних відносин.

У драматургії просвітницький класицизм отримав найвище вираження у трагедіях Аддісона “Катон” та “Ірені” С. Джонсона. З’являлись нові шляхи у розвитку сентиментальної комедії завдяки “Благорозумним коханцям” Стіла, однак дійсний переворот у драматургії зробив Дж. Лілло, що створив першу буржуазну трагедію “Лондонський купець”. Англійський театр XVIII століття базувався на сатиричній комедії соціально-побутового та політичного змісту.

Е. Юнг ввів у літературу принципи “здорового глузду”. В його трактаті думки про оригінальні твори рішуче відкидається нормативна поетика, стверджуючи право генія на новаторство в області форми. Початок XVIII століття в англійській літературі ознаменований поемою Томсона “Пори року”. У поезії цього часу спостерігається тонкій ліризм і мотиви романтики. “Елегію на сільському кладовищі” Т. Грея, “Твори Оссіана” Дж. Макферсона можна віднести до предромантизму. Взірцем соціальної поезії того часу вважається поема Голдсміта “Залишений хутір”, що розкриває трагедію англійських селян, зігнаних з земель у період промислового перевороту.

Новий період англійської літератури почався в 30-х роках XVIII століття у атмосфері піднесення робітничого руху. Ця література спрямована на критику капіталізму. Переходом від романтизму до реалізму була творчість Е. Дж. Булвер-Літтона.

Іспанія

Просвітницький напрямок у Іспанській літературі сформувався в середині ХVIII століття. Літератори стверджували поетику класицизму у поезії та драматургії, але насправді цінні твори створювали письменники, що поєднували естетику класицизму з національними реалістичними традиціями. Серед них автор сімейно-побутових комедій Л. Фернандес де Моратін, байкописець Т. де Іріарте, представник просвітницького реалізму Г. М. де Ховель’янсо. В умовах антинаполеоновської війни та буржуазно-демократичної революції класиціська література набула революційно-патріотичної напрямленості.

Романтизм в іспанській літературі виник як художнє осмислення соціально – психологічних проблем, породжених процесом, реакцією та результатами буржуазно-демократичної революції. У 30-х роках ХVIII століття це виражалось у ідеях лібералізму та свободи у мистецтві, у 40-х – почалися такі характерні для романтиків пошуки компромісу з дійсністю. Романтичне мистецтво у