Італія

Література періоду Рісорджименто відрізняється патріотизмом. Це відчувається у поемах “Фанатизм”, “На звільнення Італії”, “Кай Гракх” В. Монті. У творах У. Фосколо де класицизм переплітається з сентименталізмом, відбивається зростання національної самосвідомості та обурення пригніченим становищем простого народу. На початку ХІХ століття романтизм став домінуючим напрямком та встановив свої естетичні принципи. З’являється поезія та проза що відбиває ідеї національно-визвольного руху. Дж. Леопарді у своїй ліриці виражає сум патріота, що спостерігає нищення вітчизни, романтичний відчай та зневіру у прогрес. У цей же період виникає історичний роман Мандзоні “Заручини”, де герої - італійські селяни – протистоять феодальній сваволі. Реалістичне зображення дійсності у цьому творі переплітається з романтичними мотивами, а католицька релігійність стикається з дійсним історизмом. Пізніше з’явились історичні романи Гверрацці та Нікколіні. Почався розквіт поезії.

Німеччина

На рубежі XVIII-XIX століть у німецькій літературі виник романтизм. Важливими представниками цього напрямку були новеліст-казочник Тік, романіст-міфолог Новаліс.

Німецькій романтизм з’явився як наслідок розчарування у буржуазному прогресі, що не дав очикуємих результатів. Творчості Клейста характерні ненависть до Наполеона та захист Прусської державності, хоча це і поєднувалось з розкриттям реальних протиріч та антигуманізму буржуазного суспільства. одна з провідних тем німецького романтизму – доля мистецтва та митця. З’являлось багато творів на народну тематику: “Чарівний ріг хлопчика ”Л. А. Арніма, “Дитячі та родинні казки” братів Гримм, вони відносяться до гейдельбергського романтизму. Гофман, творчість якого поєднує реальне та фантастичне, виступав з сатиричним викриттям феодального світу, розкривав трагедію відчуження людини в буржуазному суспільстві. Гейне, творчий спадок якого здебільшого складається з ліричних творів, у своїй книзі “Дорожні картини” дотримується революційно-демократичних поглядів. Згодом поезія поступається прозі, публіцистиці та драматургії, на зміну Ейхендорфу, Мюллеру, Уланду, Шаміссо приходять Граббе, Гуцков та Бюхнер.

Росія

У 70-х роках XVIII століття російська література повертається до художніх ідей, принципів сентименталізму та романтизму. У своїй трагедії “Венеціанська черниця” Херасков зображує звичайних людей, в основу сюжету вкладає події тогочасного життя. у ліриці Хераскова переважають мотиви особистого самовдосконалення, жанр елегії, дружнього послання, філософської оди. Дмитрієв розробляє жанр балад та пісень. Стиль у сентименталістів стає поняттям індивідуально-авторським, а не загальнолітературним.

Новим для російської літератури були жанри подорожі та чуттєвої повісті. Яскравими прикладами цього напрямку є твори Карамзіна “Бідна Ліза”, “Листи російського мандрівника”. У його прозі було створену нову емоційно-психологічну структуру викладу та аналізу душевного життя. Розповідні жанри стали “дзеркалом душі” тогочасної людини, засобом вираження її багатоликості та індивідуальної неповторності, що послужило основою глибокої реформи літературної мови і вплинула на подальший розвиток російської прози.

Літературне життя початку XIX століття становить явні ознаки кризи самодержавства – кріпосного ладу. Відбувається процес поступового переходу від ідейно – естетичних концепцій класицизму, просвітницького реалізму та сентименталізму до романтизму. Однією з центральних фігур літературного руху залишається Карамзін. Розвивається полеміка між “архаїстами” та “карамзінистами” навколо проблеми “старого” та “нового” складу. Центральне місце займає поезія яка виділяє течії що умовно називаються елегійними та громадянськими. Одна при усьому різноманітті літературних явищ епохи магістральну лінію художнього прогресу складає розвиток реалізму.