Реферат - Культура та освіта
15

такими
словами: «ліпше бо вам без владик і без попов, од диявола поставлених, до церкви
ходити і православіє хранити, нежели с владиками і попами не от Бога званими і у
церкві бити й святой ся ругать і православіє попирати». «Відси, — казав М.
Грушевський, — один крок до нової, безпопівської церковної організації».
«Вишенський і Філалет, — писав М. Грушевський, — се дві колони величавого
порталю сеї полемічної чи релігійно-публіцистичної літератури».
Видатним полемістом був Мелегій Смотрицький, який студіював в Острозі, Вільні,
в університетах Західньої Европи. Твір його — «Тренос, албо плач Єдиної
Вселенської Апостольської Східньої Церкви» з поясненнями догматів віри,
підписаний іменем Феофіла Ортолога, вийшов у 1610 році. Автор в глибоко
ліричному тоні висловлює сум з приводу смерти князя К. Острозького (1608 р.) та
занепаду Православної Церкви, ренеґатства української шляхти. Твір М.
Смотрицького справляв таке сильне враження, що Сігізмунд III наказав його
знищити.
Далі виступає архимандрит Захарій Копистенський, племінник єпископа
Перемиського. Його твір — «Палінодій, іли книга оборони кафолической святой
апостольской всходней Церкви» — довгий час не був надрукований, і його ширили
в рукописах.
Єдиним міцним опонентом на твори православних був Іпагій Потій, який виступив
спочатку з листом проти князя К. Острозького. На цей лист, з доручення князя,
відповів «Острозький клірик» з уїдливою дискредитацією Фльорентійської унії.
Потій відповів анонімовим трактатом проти «Апокризиса» українською мовою
1598 р. та польською 1600 року.
Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха або Романа. Для літописця литовські
князі, що збирали та охороняли українські землі, заступили князів з дому Ярослава
Мудрого. В цьому відношенні цікавий Львівський літопис (1489-1649).
Дуже важлива пам'ятка, яка наближається до старого літописання — це
Супрасльський літопис, з виписками із старих літописів; датується він кінцем XV
ст. Цікава тут похвала князеві Костянтинові Острозькому, в якій подекуди можна
завважити ритмічну будову.
Із світських творів можна згадати небагато. Насамперед це славнозвісна
«Александрія» в кількох редакціях, оповідання про Трою, Бову-королевича, пізні
— кінця XVI ст. — оповідання про Трістана та Ізольду, про «сімох мудреців». Всі
вони мали коріння в сербській, італійській, польській, сербо-хорватській літературі.
Єдиною сатирою, що збереглася від XVI ст., с «Промова каштеляна Мелешка», в
якій змальовується сучасний авторові побут панства та двірських кіл.
Новим у XVI от. є віршування: перші видатні вірші походять від Герасима
Смотрицького. Лавренгій Зизаній у граматиці 1596 року подає і теорію віршування.
Перші відомі «думи» датуються початком XVI ст. Так називали епічні пісні, що
оспівували історичні події, хоч часто сюжетом їх були місцеві події, наприклад —
смерть братів Струсів, галицьких шляхтичів, забитих у битві з волохами в 1506 р.
Сюжетом дум були часто татарські напади, полон, страждання бранців в неволі.
Більша частина дум дійшла до нас у переробленому в ХУП-ХУШ ст. вигляді, і
тому тяжко судити про їх первісний зміст. Характеристичне, що нові нещастя
притьмарили переживання попередніх часів, і на Україні забуто «давнини» —
билини київських часів.
У чеській граматиці 1571 року збереглася українська пісня-баляда, сильно
зіпсована, але цікава своїм змістом і формою.

---

Сторінки: 1 2 3 4 5