До рога на Коломию, яка йде від Кременців веде по самих живописним місцям цієї частини Карпат. На річці Прут часто застрічаються водопади, скалисті обриви гір придають ландшафту фуровість. Біля села Микуличин, зліва дороги, стоїть невелика дзвіниця ХVІІІ ст. з дуже виразним силуетом. Несумнівно, що цей маленький шедевр зроблений талановитою рукою.

Невисокий відкритий нижній зруб дзвіниці охоплює широке опоясання на крантейнах, а над ним піднімається дуже низький, всього три бруси, четвірик. В йього покрівлю ніби врізаний двоярусний об’єм – “вісьмірик на чарівниці”. Аркада дзвонів, яка знаходиться у верхньому ярусі, накрита банею з енергійним, пружно обрамленим перехватом у основи і увінчаний ліхтарем.

В селі Ямна, тоже зліва дороги знаходиться храм архангела Михаїла і дзвіниця ХVІІ-ХVІІІ ст. Невелика дзвіниця, представляє собою композицію “четвірка на четвірці” форми її строгі, а силует сухий. Храм Михаїла в плані вирішений як рівнокінечний хрест – всі його зруби однакової ширини. І тому в його загальній конструкції важливе місце відведено боковим приміщенням. Хоча центральний квадрат дуже низький, а шатер його бані крутий, він добре в’яжиться з чотирма об’ємами, які залишилася. Дякуючи цьому в просторовому сприйнятті церква набуває пірамідний силует. Внутрішнє середовище храму тоже вирішено особливо – тут всі п’ять приміщень однаково просторі. Невеликий іконостас знаходиться в центральному зрубі, вишивка і старі ікони надають інтер’єру образ музею народного мистецтва.

Основні риси Покутських храмів – вони володіють кожний своїми особливостями – розмірами, пропорціями, силуетом, Різноманітні в побудові і в деталях творці, майстри в своїй роботі не повторюються, намагаються надати кожному витвору свій особливий образ.

Дерев’яна архітектура Коломиї

Вперше про м. Коломия згадується в літописі 1240 р. Про виникнення назви міста існують різні версії. По одній з них „Коломия” походить від протікаю чого тут струмка „Миї” і означає „коло Миї”.

Нелегка була в минулому доля міста, багато раз воно розрушувалось пожежами. Багато раз, але піднімалося з руїн і попелу, повертало собі славу великого осередку торгівлі і ремесла. В результаті місто стало відоме, як центр Покуття. В процесі історичних контактів Коломиї з гірцями вона і сама впитувала риси їх художньої культури.

Розбудова Коломиї, як і багато інших західноукраїнських міст відбувалося в кількох історичних періодах. Перший – від найдавніших часів і до кінця 16 ст. – почався задовго до першої літописної згадки про Коломию, коли місто з твердження археологічних та писемних пам’яток, простяглося на правому березі р. Пруту, у межах Воскресінецької гори і навколо неї ближче до с. Корнича, місця, де впадають у р. Прут Сопівка, Пістинька, Лючка. Український історик і археолог А. Петрушевич у другій половині 19 ст. обстежував місцевість навколо Воскресінецької гори, на східному її боці знайшов чимало археологічних пам’яток.

У 13 ст. Коломия була великим містом. Під ту пору в розбудові Коломиї брали участь як західні, так і східні майстри будівничі, що повтікали в наші краї від монгольської навали. Уцілілі ще в 19 ст. будівлі 14-15 ст. вказували на те, що в них збереглося чимало рис західноєвропейського будівництва.

Наприкінці 15 ст. Коломия розбудувалась на північ вузькою смугою. Виростають нові дерев’яні споруди. В кінці 16 ст. будівництво в Коломиї стає плановим, починається новий період у його розбудові. Коломия, як прикордонне місто зазнало різних нападів ворогів. 1502 р. її здобули волохи; 1532 р. – молдавани; 1539 р. – татари. Майже 90 татарських нападів на Покуття перейшли через Коломию. Зі значних споруд, зведених у ті часи відомі православний монастир і Благовіщенська церква.

Благовіщенська церква і дзвіниця 18 ст. – остання, так як і в Кремниці, збудована в мініатюрних розмірах. В народі її називали „монастирською” бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир. В 1589 р. татаро-монгольська навала зруйнувала дотла всю Коломию, не пощадила монастир і церкви.

Невідомо, який був її початковий вигляд, бо вигляд перебудувалась. Збережені нарізи на одвірку з західного боку подають кириличними буквами рік 1709, в якому добудовано дві бічні назви – зі сходу і заходу. Отже, до перебудови бічних нав не було і мала вона вигляд прямокутний.

Друга реконструкція була зроблена 1846 р., про що говорить наріз на одвірку центральних дверей. В радянський період церква довгий час не функціонувала.

На захід від цієї церкви у 18 ст. побудовано дзвіницю. Об’єм дзвіниці дякуючи композиції „четвірка на четвірці” і простої чотирьохгранної шатрової покрівлі значно строгіші.

Церква Благовіщення належить до найдавніших храмів. Її образ склався не зразу в тому вигляді в якому вона зараз. Майстер зберіг образ первісних об’ємів, і дуже тактовно прибудував свої прируби. Її може знайти лише око вченого чи знавця дерев’яного зодчества.

Із всіх Покутських храмів коломийський має самі приземесті пропорції. В народі його назвали „печеричкою”.

В інтер’єрі церкви все набудовано в контрасті. Бокові зруби темні, а центральні – світлі. Через сплюснуті стелі середовище бічних зрубів виглядає скромно, а центральне, дякуючи бані „вісьмірка на четвірці”, яка ніби розкриває його вверх – величаво. Іконостас храму оригінальний, він виконаний десь в кінці 18 ст. На жаль іконостас не зберіг свого первісного вигляду.

Є свідчення, що з кінця 17 ст. дерев’яне будівництво Коломиї поступово було витіснене цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що їх безжально вирубували на потребу різноманітних промислів.

Різноманітні зміни в будівництві Коломиї