розпочалися з входом, після поділу Польщі 1772 р. Галичини до складу Австрії. Можна навіть стверджувати, що з цього часу в Коломиї починає розвиватися архітектура масова, котру творили будівельники – ремісники, дотримуючись народних традицій, і архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями. Замовниками такої офіційної архітектури була влада, церква та, звісно багата шляхта разом з молодою буржуазією.
Дерев’яна архітектура Коломийщини
Церкви Коломийщини переважно дерев’яні. Дуже давніх серед них мало. Є церкви, збудовані в 17-18 ст., але більшість – у 19 - поч. 20 ст. Як і всі дерев’яні церкви Покуття, наші церкви в переважній більшості одноверхі, рідше зустрічають три – і п'ятиверхі. У плані всі вони хрещаті й поділяються на п’ять типів. Згідно з цим поділом всі вони в плані утворюють або рівнораменний хрест, або ж хрест із скороченими боковими ременами й розширеним центральним зрубом. Серед них є й такі, в яких значно видовжений бабинець, але бокові ремена скорочені.
З обстежених понад 50 церков Коломийщини видно, що чим старша за віком церква, тобто, не пізніше кінця 18 ст., тим менша вона за розміром і в більшості належить до тих церков, що в плані утворюють рівнорамениий хрест.
Церкви здебільшого поставлені на краю села, рідше – в центрі. У такому випадку церква становить ядро поселення. Більшість церков обнесені дерев’яним парканом. У багатьох селах біля церкви розташований і цвинтар. Подекуди такий архітектурний ансамбль доповнюється дзвіницею, що стоїть біля церкви. Як покрівельний матеріал, використовується гонт, в новітні часи – бляха. В мурованих церквах, що повстали останніми роками на місці зруйнованих або спалених, модна помітити східний тип церкви, проте з відчутними західними впливами і елементами традицій дерев’яної народної архітектури.
Дзвіниці Коломийщини, як і по всій Україні, належать до найстаріших зрізків дерев’яного будівництва. Їх зводили і зводять недалеко від церкви, але в межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і витворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.
За конструкцією, дзвіниці Коломийщини у переважній своїй більшості належать до типу квадратних, двоярусних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня зроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця широким дашком.
Є також на Коломийщині і триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною аркатурою. Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі ззовні, і щоби дзвонити – треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.
До громадських споруд слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і малих містах. Майже всі вони були свого часу знищені комуністичною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовища, справлялися панахиди, поминальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособленням побожності громадян і підтверджували розвиток придорожніх хрестів. Щоби захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеличкий дашок, а згодом – і стіни. Будувалися каплички з дерева. Тепер на місці зруйнованих капличок будуються нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою. Всередині каплички роблять настіл, на якому ставлять хрести, образи, свічки.
На Коломийщині процвітало теслярське майстерство і тому тут є цікаві синагоги. З кращих зразків відмітимо синагоги в містечках Яблунів, Печеніжин, Гвіздець. Найбільш поширеним – бо найпростішим – типом є синагога у Гвіздці, подібні до неї в – Роздолі, Жидачеві. Синагога в Печеніжині зовсім у таких самих фермах і деталях, як один із міських будинків у Яблуневі. Синагога в Яблуневі (1650-70) інтересна не тільки своїм фасадом із піддашшям, але також настінними орнаментальними мальовилами, виконаними від руки.
Висновки
У Покутській дерев’яній архітектурі постійно повторюється традиційний тип тризрубного та пятизрубного хрещатого храмів. Проте народні майстри завжди наділяли свої витвори самобутніми, неповторними рисами. З великим мистецьким хистом і фантазією вони щораз, по-різному застосовували архітектурно-конструктивні деталі, міняли пропорції обсягів.
Стародавні церкви Покуття – це оригінальні твори народного зодчества, поширеного на Україні в 17-18 ст. В умовах польсько-шляхетської агресії будувалися православні церкви, як вияв боротьби з католицизмом та унією переважно за кошт селян і міщан. Талановиті народні майстри не раз жорстоко переслідують як польськими, так і покатоличеними українськими міщанами.
Тому дерев’яні церкви Покуття становлять не лише велику мистецьку вартість, але й історичну, вони пов’язані з класовою і народно-визвольною боротьбою трудящих мас. В умовах тяжкого феодального лихоліття на Покутті розвивалася культура і народ виявив великий інтерес до освіти, архітектури, живопису, скульптури, прикладного мистецтва.
Край цей чарує різноманітною природою, живописними ландшафтами. Тут, майже нс кожному кроці, зустрічаються витвори мистецтва, створені працею українського народу.
Додатки
Література
„Архітектура України”, Київ, 1967 р.
„Архітектурні пам’ятки України”. Ю.С.Асєєв, Київ.
„Розповіді про архітектурні скарби”. Ю.С.Асєєв, Київ, 1976 р.
„Гуцульщина 18-19 ст.”. В.В.Грабовецький, Львів, 1982 р.
„Українські Карпати”, Москва, 1973 р.
„По Гуцульщині”, Д.Н.Гоберман, 1979 р.
„Замки та монастирі України”. О.В.Лесик, Львів, 1993 р.
„Мистецтво стародавнього Галича”. М.Фіголь, Київ, 1991 р.
„Українські Карпати”, Видавництво „Мистецтво”, 1973 р.
„Історія українського мистецтва”, В.Січинський, 1956 р.
„Енциклопедія Коломийщини А”, Коломия, 1996 р.
„Українська культура”, „Либідь”, Київ, 1993 р.