Петрарка автор великої кількості творів – він створює шедеври гуманістичної, любовної поезії, сонети, збірки біографій відомих людей античності.

Найбільш відомою є збірка творів, що називається “Рими”, у якій автор розповідає про своє кохання – Лауру, котру він вперше побачив у церкві у 1327 р. Серед інших його робіт також можна виділити епічну поему “Африка”, що розповідає про Другу Карфагенську війну, та “De viris illustribus” (“Ілюстрація людини”). Також відома серія біографій “Secretum meum” (“Мій секрет”), та автобіографічна серія уявних діалогів автора з Св. Августином.

У 1353 р. , як вже було сказано, Петрарка повернувся до Італії. До 1367 р. він жив у Падуї, де і помер.

Джованні Бокаччіо (1313-1375) – як і його старший друг Петрарка, Бокаччіо був засновником літератури гуманізму.

Він народився у Парижі у 1313 р. , його батько був італійцем, а мати – францужанкою. З самого дитинства молодий Бокаччіо цікавився літературою, але його батько не був радий такому захопленню, і ,коли Джованні було 12 років, він відправив його до неапольської школи бізнесу і банківської справи.

У віці від 12 до 15 років Бокаччо зустрів і закохався у дівчину, яку він називав Фямента(італ.) полум’я. . Справжнє ім’я цієї дівчини не було встановлене, але саме кохання до неї сильно вплинуло на ранню творчість автора.

У 1340 р. Бокаччіо переїджає до Флоренції, де і зустрів у 1350 р. Петрарка. Знайомство з ним сильно змінило світогляд Джованні. Протягом 1349-1351 рр. він пише відому збірку “Декамерон”, основою написання якою є реальні події 1348 р. коли Флоренція була спустошена бубонною чумою. У збірці розповідається про 10 молодиків, котрі, рятуючись від страшної хвороби, залишають місто. Десять днів вони розповідають один одному історії, кожен розповідає 10 історій. Отже до збірки увійшло 100 оповідань. Декамерон означає десять днів роботи.

На схилі свого життя Бокаччіо переїхав у передмістя Флоренції, де і помер у 1375 р.

Франсуа Рабле (1494?-1553) був генієм гуманізму епохи Відродження, він вражав своїх сучасників пристрастю, характером та ерудицією, енциклопедичними знаннями. Як і багато інших видатних особистостей епохи відродження, Рабле був людиною широких інтересів. Він написав відомий сатиричний роман “Гаргантюа і Пантагрюель”. Рабле у своїй творчості порушував самі різноманітні проблеми. Але основною цілю його насмішок була церква. Важко повірити, що ця людина майже все своє життя була священиком.

Рабле народився у м. Потьє у Франції у 1483 р. Приблизно у 1510 р. він вступає до ордену Святого Франциска. Разом з П’єром Амі він захоплюється гуманізмом і античністю. Згодом він переходить до Ордеру Святого Бенедикта і через декілька років поселився у місті Монтпельє, що на півдні Франції. Тут він вивчає медицину і згодом працює викладачем фізіології. В цей час він познайомився з Жаном ду Белаєм, котрий згодом став крадиналом. Коли у 1534 р. Белай переїджає до Риму, Рабле переїджає з ним. Решту свого життя він подорожує по всій Європі

Після першої публікації свого твору у 1552 р. Рабле переїджає до Парижу де і помирає через рік.

Вільям Шекспір (1564-1616). У XVI ст. у Англії свої безсмертні драматичні твори пише геніальний драматург Вільям Шекспір. Особливої ролі у його творчості набувають драматичні мотиви, що відповідали настроям тих часів у Англії. В.Шекспір показує світ людських доль, людину в її реальності. Він пояснює долю людини не лише божественним привілеєм та соціальним становищем, але і власним вибіром людини, її характером.

Трагічні герої Шекспіра діють згідно власним уявленням про життя. Не обставини вирішують, як жити людині, а вона сама. Трагізм у тому, що герой добровільно бореться з нерівними силами. Якщо він приймає виклик долі і бореться з сильнішим злом, то гине, а якщо пристосовується до обставин, то перетворює своє життя на безцільне існування. Змінююча світ суб’єктивність герою несе йому загибель. Але смерть особистості, що бореться зі злом не є марною. Кожна така трагедія змінює світ і створює передумови для змін на краще. Але Шекспір вважає, що існує і інша трагедія, що не містить нічого просвітлюючого, повна перемога зла.

В своїх драматичних творах Шекспір показує відмінності дійсної величі людини від гордині. Не залишає без уваги він і антипод прекрасного – жахливе. Він вважає, що хоча ці поняття і є різними, та вони пов’язані одне з іншим. Взаємоперетворення прекрасного та жахливого – один з законів природи та суспільства.

Чудові за своїм задумом веселі комедії Шекспіра і досі цікаві для читача. Живий гумор комедій, легкість сюжетної лінії, любовні інтриги та зіткнення комедій втілюють у собі один з основних принципів Ренесансу – твір повинен давати насолоду.

Мігель Сервантес де Сааведра (1547-1616) – цей автор відтворив у своїй творчості дійсне протиріччя культури. Він стверджував, що культурний розвиток проходить між двума крайнощами – свободою від усього і догматизмом, якому характерні традиції та фанатична ідеологія.

Роман М.Сервантеса “Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський” має багатопорядкову глибину. Стиль твору – складний синтез народної творчості та високого літературного жанру. Роман продиктований загальноєвропейськими ідеалами гуманізму. Автор