У 1442 р. Ліппі був призначений пастором Легнійської церкви, та все одно він продовжував підтримувати свою репутацію ловеласа та свободолюбивої людини. Кульмінацією його пригод став його роман з черницею Люкрецією Буті. У 1456 р. Ліппі малював фрески у Претському монастирі, де і зустрів своє кохання. Але церква забороняла одружуватися і пасторам і черницям. Втім Ліппі мав гарні стосунки з Папою, і тому їхнє одруження з дозволу останнього стало початком однієї з найважливших реформ церкви в епоху Відродження. Згодом дружина Ліппі народила йому сина – Філіпіно, котрому судилося стати одним з найвизначніших Флоренційських художників другої половини XV ст.

Місто Прато, що знаходилось поряд зі Флоренцією, було другою домівкою Ліппі. Тут він наодинці з собою творив свої найкращі шедеври. Згодом, у 1467 р. він переїджає до міста Сполето, де він отримав завдання від родини Медичі – розпис капели Сполетського собору. Це було останнє завдання Ліппі – він помер у 1469 р.

П’єро дела Франческа (1420?-1492) – один з визначних художників раннього Італійського Відродження. Основною тематикою його робіт було зображення релігійних мотивів. Його праці відзначалися ясністю і зрозумілістю. Також Франческа цікавився геометрією та математикою і був відомий своїми досягненнями у цих науках.

Народився він приблизно у 1420 р. десь поряд з м. Сансеполкро в Італії. Його батько був багатим кожум’якою і виробником взуття, завдяки грошам батька П’єро отримав гарну освіту. Можливо він навчався у одного з досвідчених художників Сінезської школи, що на той час перебували у Сансеполкро.

До 1439 він працював над фресками у приюті Санта Марії Нуови у Флоренції разом з Доменіко Венеціано. Тут, у Флоренції, Франческа набуває багатого досвіду, спілкуючись з багатьма видатними митцями, таким як Донатело, Брунелеччі, Мазаччіо, Фра Анжеліко тощо.

П’єро мав багатий досвід у малюванні перспективи. Його картини вирізняються особливо високою деталізацією пейзажів, що були на задньому плані його картин. Хоча він і подорожував по всій Європі, та майже всі такі пейзажі малювалися з краєвидів Сансеполкро.

Окрім Флоренції Франческа також працював у Ріміні, Ареццо, Ферара та Римі. Для графа Федеріко да Монтефенто він намалював диптих, на якому був зображений граф та його дружина. Іншої видатною працею художника є серія фресок, названа “Легенда про справжній Хрест”

В останні роки свого життя П’єро припинив малювати і зацікавився у письменницькій діяльності. Він написав підручник по малюванню та інші підручники, присвячені геометрії та математиці. Можливо, причиною такої зміни стала втрата зору. Помер митець 12 жовтня 1492 р.

Джовані Беліні (1430?-1516) – засновник Венеціанської школи малювання. Беліні підніс Венецію як центр мистецтва Відродження, і поставив її на один рівень з Флоренцією і Римом. Він приніс до живопису певні особливості реалістичності і нову чутливість форми та кольору.

Народився він у Венеції приблизно у 1430 р. Про його родину мало що відомо. Його батько був одним з художників, що прагнули відновити готичний стиль у XV ст. Можливо Джовані та його брат почали своє навчання саме у майстерні батька.

У своїй ранній творчості Беліні працював з темперою, поєднуючи суворий стиль з глибоким релігійним почуттям та ніжною людяністю. З самого початку він був художником природнього світла. В його ранніх картинах небо часто зображується у стрічках води, це створює багато горизонтальних ліній у тонкій полосі пейзажу поза людиною. “Агонія у саду” була першлю картиною у цілій низці венеціанських пейзажів, що створювалися різними майстрами Венецію протягом наступного сторіччя.

У своїх пізніх працях Беліні досяг унікального поєднання релігії та емоційного вираження. Його особливий метод малювання оливою ствердив не лише зрілість митця а і його індивідуальність.

У 1479 Беліні продовжив роботу свого брата над розписом Холлу Великого Посольства у Венеції. Протягом цих роців він також присвятив себе малюванню семи нових картин. Але ці роботи, можливо його найгеніальніші творіння, згоріли під час пожару 1577 р.

Беліні став одним з найвідоміших художників пейзажу. Його майстерність у зображенні світла була настільки досконалою, що глядач міг не тільки сказати про пору року, що зображена на картині, але і про частину дня, коли картина була намальована. Також художник займався вихованням художників нового покоління – його найвідоміші учні – Джорджіоне та Тіціан.

Помер Беліні у Венеції у 1516 р.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1519). Універсальним генієм італійського Відродження був Леонардо да Вінчі. В своїй творчості Леонардо да Вінчі відтворив антисхоластичний, антискептичний дух Відродження, його прагнення пізнати життя, її духовні і почуттеві радощі. Своїми творами великий художник утверджував красу природи, чуттєву красу людини і насолоду від спогляду прекрасного. Багато теоретиків епохи Відродження вважали, що живопис мав особливе значення, і Леонардо да Вінчі не був виключенням.

Пензлю Леонардо належить багато досконалих витвроів мистецтва. Він створив такі шедеври як “Мона Ліза”, “Святий Ієронім”, “Мадона Бенуа” “Мадона Літа”, “Пані з горностаєм” та ін. Триумфом його творчості стала знаменита “Тайна вечеря” у міланському монастирі Санта-Марія дела Граціє.

Леонардо да Вінчі – великий дослідник таємниць мистецтва. Він розглянув багато теоретичних проблем мистецтва, таких як теорія повітряної перспективи, світла і кольору, пропорції, відтворення емоцій у живописі, анатомічна побудова людей і тварин. Естетичні проблеми мистецтва він розгянув у своїй праці “Книга про живопис”. У своїй творчості Леонардо був одночасно художником і інжинером.