Не обішов своєю увагою Леонардо і симетрію, хоча його розуміння симетрії було суперечливим. Як і його сучасники він не вживав слово “симетрія”. Він використовував слова “гармоноія”, “досконалість пропорцій”, “рівновага”. З умов симетрії він вивів що рівні трикутники будуть у рівновазі відносно точки, що знаходиться на рівних відстанях від центрів їх ваги. Так мислив Леонардо-інжинер.

Леонардо-художник приділив свою увагу законам перспекпиви, і тим самим продовжив дослідження Франчески і Альберті. У своєму “Трактаті про живопис” (1498) Леонардо Да Вінчі виклав своє розуміння цієї проблеми. Він писав: “Пропорція – матір та королева мистецтва”. Художник дуже широко розуміє поняття пропорції. Він вважає, що пропорцію містять не лише числа та міри, а і звуки, час, положення, будь-які природні сили тощо. Досконалу довершеність творів Леонардо Да Вінчі, наукову обгрунтованість його робіт Ніцце називав втіленням аполонійських начал у мистецтві.

Життя Леонардо можна поділити на п’ять частин: його дитинство і юність у Флоренції; перше перебування у Мілані з 1482 р. до 1499 р. ; другий Флоренційський період з 1500 р. до 1506 р. ; повернення до Мілану з 1506 р. до 1513 р. ; останні шість років свого життя митець поділив між Римом та Амбоззі.

Народився Леонардо у 1452 р. у садибі свого батька у місті Вінчі, поряд з Флоренцією. Там він виріс і отримав освіту. Коли Леонардо було 15 років його батько віддав його на навчання до Андреа дел Вероччіо у Флоренцію. Там Да Вінчі навчався малюванню, скульптурі та механіці. У сусідній майстерні Антоніо Полараулло він зацікавився анатомією. У свої 17 років Леонардо намалював тільки 6 картин: два портрети, полотно “Тайня вечеря”, дві версії “Діви скель” та декоративний розпис у одному з монастирів Мілану. У 1472 р. Леонардо прийняли до спілки художників Флоренції.

У 1482 р. Леонардо поїхав до Мілану на замовлення губернатора. Там він виконував функції придворного художника та інжинера. Із-за великої кількості замовлень Леонардо мав обмаль часу, і тому значна частина його картин та скульптур так і не була завершена. Також він давав консультації як архітектор, спеціаліст з фортифікації та збройник. У Мілані талант великого митця повністю розкрився і одразу ж був високо оцінений.

На рубежі століть Леонардо повернувся додому у Флоренцію після візитів до Мантуї та Венеції. Його повернення було тріумфальним, він повертався як найвизначніший митець епохи. Одразу ж Леонардо отримав велику кількість замовлень, але геній митця не мав досить часу, щоб приділити увагу всім своїм інтересам. Тому багато картин Да Вінчі залишаються недомальованими. Найбільш відомою його картиною цього періоду була “Мона Ліза”, що зараз знаходиться у Луврі. Його найбільше завдання – фреска “Битва за Анг’ярі” для Палаццо Веччіо так і не була завершена.

Захоплення інженерною справою та технікою також забирало у Леонардо багато часу. Так протягом майже всього 1502 р. він працював військовим радником та інжинером у Цезаря Боржо.

У 1503 р. Да Вінчі працював над інженерним проектом відведення річки Арно від міста Піза до моря, але цей план не спрацював.

У травні 1506 він знову повертається до Мілану на запрошення короля Франції. Наступні сім років його роботи залишалися в основному лише у нарисах, проте вдосконалювалось наукове розуміння Леонардом мистецтва. Він проводив дослідження по анатомії, оптиці, механіці та ботаніці.

Останні роки свого життя з 1513 р. по 1516 р. Да Вінчі на запрошення кардиналу Гюліано де Медичі провів у Римі. Деякі визначні художники тих часів у цей період перебували саме у Римі і працювали для Церкви. Але Леонардо не був зайнятим. У 1516 р. він прийняв запрошення від Франциса І і переїхав до Франції.

Король надав йому повну свободу дій. Останні три роки свого життя він провів у резиденції короля у Клоксі.

2 травня 1519 Леонардо Да Вінчі помер у Клоксі. Місце його поховання залишається невідомим.

Альбрехт Дюрер (1471-1528) був представником північної, німецької художньої школи. Дюрер був всебічно розвиненим талановитим художником.Він зміг сказати нове слово як живописець, гравер та теоретик мистецтва.Особистість Дюрера формувалась під впливом пізньої готики, гуванізму Відродження та власних теоретичних пошуків у сфері мистецтва. Значну увагу Дюрер приділяв питанням перспективи. Він їм присвятив дві свої роботи: “Інструкції по вимірюванню циркулем та лінійкою” (1525) та “Чотири книги про пропорції людини” (1528). Як і Леонардо Дюрер вважав, що вимірювання повинне бути обов’язковою умовою художньої достовірності роботи. Саме тому з пропорції народжується симетрія. Дюрер придавав багато значення способам побудови правильних, симетричних фігур.

Ідея пропорціональності виражає красу, досконалість, гармонію. Але краса людського тіла – це не тільки правильність пропорцій, велику роль відіграють тілобудова, поза, освітлення, вираз обличчя, кольорові віддтінки. Все це повинно гармонійно поєднуватись з пропорціональністю та симетрією. Симетричне тіло, пропорційна статура менше втомлює і тому викликає почуття вдоволення, а асиметричні форми викликають лише неприємні відчуття.

Ясркавим втіленням цих теоретичних побудов стала робота Дюрера “Тайня Вечеря” (1511). Ця робота є етапом в еволюції