впливом. Він узяв багато, але не дав нічого" (17). Проте та сама Англія в її архітектурній історії майже не впливала на інші країни. Це анітрохи не применшує величі того, що вона створила. У випадку руському сама своєрідність руської творчості могла бути перепоною для широкого впливу її на оточення. І все-таки: у ХІV-ХV століттях русько-українське майстерство безперечно впливало на Польщу. В усі наступні століття під впливом руського мистецтва був християнський Схід. Останніми роками воно доволі різноманітне впливає і на Європу[...]
Йдеться про мистецтвознавчі та архітектурні питання, проте за ними відчувається аж ніяк не мистецтвознавче і зовсім не "архітектурне" тло. Якщо руський стиль "брав багато, але не дав нічого" - очевидно, що він належить народові "нижчої раси". Які висновки звідси випливають, не треба пояснювати.
Нас не цікавить, робить пан Бакстон суб'єктивно ці висновки чи ні. їх за нього зроблять інші.
Панове Бакстони не були б небезпечні, якби вони не мали шіайзавзятіших спільників у самому Радянському Союзі.
Уявімо собі "освіченого мореплавця" тієї чи іншої національності, що припливає до Архангельська - до того міста, яке ревнителі Бакстонової справи цілком чи майже цілком "звільнили" від пам'яток минулого. Серед понурих будівель височать кілька так само, мабуть, понурих озій недавно збудованих споруд. "І це місто з чотирьохсотлітньою історією", - вигукне наш мореплавець. - "Не мали ви минулого, не матимете і майбутнього!"
Бакстонові спільники всіляко намагаються досягти цього результату. І мають успіхи вже багато в чому. "Порожні майданчики" від дорогоцінних пам'яток, що їх вони множать у такій кількості, - аж ніяк не доказ славетної минувшини й великої сучасності країни.
І не заплющуймо очі на сумну істину: "експозитура інтервентів" дотепер лишається впливовою і владною в радянській Росії [...] Ще на з'їзді письменників 1934 року Радек оголосив своє "одкровення": "Кожний камінь давнього міста Кельна має більшу історію культури, аніж усі споруди царської Росії" (18) [...]
Нове ставлення до руської історії, викриття помилок школи Покровського ніяк не позначилося на ставленні до неоціненних скарбів історії руської матеріальної культури. Тут діють почасти дуже "утилітарні" мотиви: бажання місцевих організацій розібрати на "цеглу" міцно збудовані давні споруди (про такі разючі, за "головотеством", дії повідомлялося в радянській пресі, зокрема з Курська й Переяслава київського). Проте визначальними є, звичайно, широкі політичні інтереси "троцькістського" типу. Бо ж замало тільки проголосити, що один-єдиний камінь Кельна цінніший від усіх пам'яток Росії. Треба і дійсність увідповіднити з цією "тезою". А для цього треба каменя на камені не лишити від зодчеських маяків Росії [...]
Тож судіть і вершіть. Та пам'ятайте, що присуд ваш названим вище й іншим пам'яткам руської величі буде вашим присудом і самим собі. Задум ваш не вдасться. Майбутні покоління (а може, вже й наше) затаврують прокляттям ваші імена і відбудують знову пам'ятки, що їх ви зруйнували.
Cписок використаної літератури
1. Правда.- 1936.- 5 верес, (замітка, Дом правительства в украинской столице").
2. Київ: Провідник / Під ред. Федори Ернста. -К., 1930.-С.362.
3. Див. папр: Русские древности в памятниках искусства, издаваемые И.Толстым и Н.Кондаковым. - Санкт-Петербург, 1891.-Вып ЛУ.- С.162-163; Некрасов А.И. Очерки по истории древнерусского зодчества ХІ-ХVІІ века. -Москва, 1936.-С.56 і т.д.