Українська та зарубіжна культура України у першій половині ХІХ ст.

ПЛАН

1. Досягнення суспільних і природних наук у першій половині ХІХ ст.

2. Т.Г.Шевченко і його вплив на боротьбу українського народу за його національне та соціальне відродження, формування української самосвідомості.

1. Досягнення суспільних і природних наук у першій половині ХІХ ст.

Суперечливим і складним був розвиток науки в Україні. Ні Росія, ні Австро-Угорщина не були зацікавлені у проведенні наукових досліджень в Україні, із підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток науки.

Розвиток науки тісно зв’язаний із вищими навчальними закладами, переважно із університетами. Тут формувалися наукові школи. У зв’язку з капіталізацією суспільства, а точніше, потребою в кадрах, царський уряд був змушений надати можливості здобувати освіту майже для всіх соціальних рівнів, не тільки дворянству, чиновникам та духовенству, а й міщанам та селянам.

Майже загальна неписьменність гальмувала розвиток капіталістичних відносин.

Києво-Могилянська Академія була перетворена на духовну. Щоправда, тут поряд із богословськими дисциплінами читалися курси математики, природознавства, фізики, географії, історії, астрономії, давніх і нових мов, це давало частині випускників продовжувати освіту в університетах та інших вищих навчальних закладах. Але з 1814 р. із програм духовних академій були вилучені світські науки, що негативно позначилося на підготовці слухачів, а також істотно зменшилась їхня кількість.

Вимоги часу диктували і вимоги до підготовки кадрів, а потреба в них щоденно зростала. В Україні 1805р. завдяки клопотанням відомого вченого, освітнього діяча В.Карамзіна відкривається перший університет у Харкові. У період з 1805 по 1851 рік його закінчило близько 3 тис. чоловік, з яких близько 500 пішли на викладацьку роботу, а 66 одержали професорське звання, зокрема лікар Ф.Іноземцев, математик М.Остроградський, філолог О.Потебеня та ін.

У 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При ньому працювали музей старожитностей, фізичний, мінералогічний, зоологічний кабінети, закладено ботанічний сад, збудовано університетську обсерваторію та анатомічний театр. Було закладено підвалини української історичної школи, школи фольклористики та мовознавства.

У першій половині ХІХ ст.. відбувається становлення нової української літератури, яка виросла на розумінні національних особливостей українського народу, базувалася на реалістичних засадах і народності.

Шлях, розпочатий Г.Сковородою, тобто використання живої української мови в літературному процесі, закріпив І.Котляревський, який у своїх творах вивів її на рівень літературної норми. Почесне місце посідають поет-байкар П.Гулак-Артемовський та прозаїк Г.Квітка-Освнов’яненко, які писали як українською, так і російською мовами. Останній одним із перших увів у свої твори сатиру, щоправда, дещо із сентиментальним присмаком; його повісті „Сватання на Гончарівці”, „Шельменко-денщик”, „Конотопська відьма”, „Пан Халявський” певною мірою за ідеалізовані, але досить виразно передають життя і характер українського села. Вони стали популярними серед українського народу.

Талановитий байкар Є.Гребінка критично висвітлював негативні сторони кріпосницького ладу. Він поділяв прогресивні погляди інтелігенції свого часу, допомагав талановитим митцям, вихідцям із народу, зокрема, він узяв участь у викупі Т.Шевченка з кріпацтва та сприяв у виданні „Кобзаря” 1840 р.

О.Павловський укладає граматику української мови і видає її 1818 р. У Петербурзі; вона стала поштовхом до наукових студій в українському мовознавстві, які розвинули М.Максимович та І.Срезневський.

Театральне мистецтво завжди користувалося популярністю у глядача. Підвалини театралізації свят і обрядів прослідковуються здавна, але це були або любительські, або шкільні театри, а з кінця ХVIII ст.. в Україні починають формуватися перші професійні трупи, а при великих маєтках – кріпосні театри. З останніх найвідомішими були трупи Т.Широя, М.Рєпніна, Д.Трощинського. Професійну російську трупу започатковано 1805р. у Києві. У Полтаві 1810р. починає працювати перша українська трупа, душею якої був І.Котляревський. Г.Квітка-Основ’яненко 1812р. Формує українську трупу в Харкові. Великий внесок у розвиток театрального мистецтва, зокрема України, зробив М.Щепкін.

Наукові студії пробудили наукову думку, завдяки чому було сформовано громадські товариства, які об’єднали навколо себе цвіт української думки – Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу політичну українську програму – федерацію слов’янських народів; громади Києва, Одеси, Полтави, Чернігова об’єднували українську інтелігенцію.

Говорячи про філософію в Україні визначеного періоду ми маємо на увазi, передусiм, - академiчну фiлософiю. Адже саме вона в цей час становить головну частину української фiлософiї в цiлому. I це не дивно, якщо взяти до уваги розвиток вищих учбових закладiв, що вiдбувався в цей час i в яких фiлософiя була обов'язковою дисципліною викладання. Так у 1805 роцi вiдкривається першiй в Українi Харкiвський унiверситет, у 1816 роцi - ліцей в Одесi, у 1820 роцi - гiмназiя вищих наук у Нiжинi, у 1819 роцi - духовне училище, семінарія та академiя реорганiзуються в Київську духовну академiю, а у 1834 роцi вiдкривається Київський унiверситет. Вiдкриття цих закладiв сприяло створенню академiчного середовища, яке було благодатним ґрунтом для сприйняття та поширення рiзних фiлософських iдей. Цi подiї мали i глибший сенс. Не дарма Д.Чижевський зазначав, що "висока школа утворює певну традицiю наукової працi, виховує певнi кола до наукового думання, утримує традицiї духовного життя в несприятливi доби життя народу" . Безумовно, створення цих учбових закладiв вiдiграло значну роль в духовнiй iсторiї українського народу. Що ж стосується викладачiв фiлософських дисциплін, то вони не були прихильниками якогось одного фiлософського напрямку, до того ж бiльшiсть з них переосмислюючи рiзнi фiлософськi концепцiї виробляло свою неординарну фiлософську позицiю. Можна стверджувати, що кращi викладачi вищих учбових закладiв України становили творче й неповторне лице української фiлософiї XIX