В контекстi розгляду фiлософiї в Українi XIX-го ст. постає також питання - кого саме зараховувати до її представникiв? Адже в академічному середовищi, де в цей час переважно розвивалася фiлософська думка, були такi особистостi, як наприклад, Д.М.Кавунник-Велланський, який народився та навчався в Українi (скiнчив Київську академiю), а все своє життя викладав у Петербурзi (у Вiйськово-Медичнiй академiї). П.Редькин з Лубенщини починав навчання у Нiжинському лiцеї, а згодом викладав у Москвi та Петербурзi - обидва як викладачi мали великий успiх в Росії. П.Лодiй походив з Пiдкарпаття, але бiльша частина його викладацької дiяльностi пройшла також у Петербурзi, де вiн надрукував бiльшiсть своїх фiлософських творiв, проте все своє життя вiн не поривав зв'язкiв з Україною, i основнi положення його праць були сформульованi, ще в лекцiях, якi вiн читав у Львiвському унiверситетi i Ставропiгiйському iнститутi. Можна навести й iншi приклади: I.М.Скворцов - вихованець Петербурзької академiї, викладав фiлософськi дисциплини у Київськiй академiї, а з часом i в Київському унiверситетi. Його учнями були таки згодом визначнi дiячi фiлософської культури як О.Новицький, С.Гогоцький, Й.Мiхневич. І.Скворцов зробив також великий внесок у справу поновлення фондiв академiчної та Софiївської бiблiотек. М.Максимович - вихованець Московського унiверситету (проте народився на українськiй землi - хутiр Тимкiвщина Золотонiського району Черкаської областi), починав свою наукову дiяльнiсть у Москвi як професор природознавства, але згодом очолив спочатку весь Київський унiверситет (був його першим ректором з 1834 по 1835рр.), а потiм, зокрема фiлософський факультет (1835-1845) i багато в чому прислужився до розвитку української культури, передусiм, етнографiї та iсторiї. Кожного з наведених вище представникiв академiчної інтелігенції (цей список може бути продовженим) можна розглядати як в контекстi росiйської так i української культур.

Одним із видатних представників української філософської школи був математик і філософ Т.Осиповський. Він виступав проти багатьох iдей висунутих представниками нiмецького iдеалiзму, особливо вiн нападав на фiлософську систему Канта. У промовi "Про простір i час", виголошенiй на урочистих зборах Харькiвського унiверситету 30 серпня 1807р., Т.Осиповський рiзко виступає проти кантiвського тлумачення простору та часу як чистих форм чуттєвого споглядання, вiн не приймає також роздiлення явища та речi. На його думку, основна суперечнiсть кантiвського вчення про апрiорнiсть категорiй простору i часу полягає в тому, що кенiгсберзький мисленник позбавляє цi поняття об'єктивностi, розглядаючи їх тiльки як апрiорнi форми нашого розуму водночас протиставляючи людину "хаотичному, невпорядкованому" об'єктивному свiту . У iншiй промовi, виголошенiй у 1813р. -"Про динамiчну систему Канта" - Т.Осиповський знов критикує Канта - за вiдрив, так званих, сил розширення та тяжiння вiд матерiї. На його думку, динамiчна система Канта вiдривала вiд матерiї сам рух, вважаючи його "чистою силою". Цiй системi Осиповський протиставляє власну атомiстично-молекулярну систему, згiдно з якою в основi свiту лежать простi, неподiльнi речовини, якi вiн називав "стихiйними". Вони вiдрiзняються за суттю одна вiд одної, але мають спiльнi властивостi - рух, iнерцiю, непроникнiсть. Звертаючись у промовi до студентства вiн закликає їх випробовувати всi закони природи, передусiм, на основi "суворостi математики", а не сприймати їх на вiру "a priori". Т.Осиповський не визнаючи нiчого, що не можна було б перевiрити математичним методом настiльки захопився критикою фiлософських систем Канта, Фiхте та Шеллiнга, що, мабуть у запалi, взагалi не знайшов в їхніх поглядах нiчого позитивного та продуктивного. Крiм того, своє негативне ставлення до iдей нiмецьких iдеалiстiв вiн перенiс i на тих викладачiв, якi ставилися до них з прихильнiстю та поширювали їхні фiлософськи погляди. Так розглядаючи прочитаний Шадом курс логiки, вiн пише: "Кожний iз нiмецьких фiлософiв нiбито для хвастощiв вiдрiзняється бiльшою чи меншою кiлькiстю химер в думках, але кожний вiдрiзняється тiльки своїми химерами, а наш фiлософ (Й.Б.Шад-I.В.) сприйняв пiд свiй покров химери всiх та додав до них ще стiльки ж своїх". Водночас вiн критикує i рукопис "Посiбника з фiзики" талановитого фiзика, хорвата за походженням, О.I.Стойковича, вважаючи його нiсенiтницею, оскiльки в ньому властивостi матерiї розкладенi вiдповiдно до категорiй Канта. Хоча I.Стойкович загалом позитивно оцiнював динамiчну систему Канта, його не можна вважати справжнiм кантiанцем, i не стiльки тому, що вiн пiддавав критицi деякi iдеї нiмецького фiлософа, скiльки тому, що його поглядам властиві певний еклектизм (в Лодiєвському розумiннi цього термiну). Так бувши обiзнаним як з фiлософськими працями iдеалiстичного напрямку так i з працями матерiалiстiв-метафiзикiв, вiн не був прихильником якоїсь однiєї системи. Теорiя матерiї, запропонована I.Стойковичем, була подiбна до кантiвського динамiзму, але мала матерiалiстичне спрямування, оскiльки визнавала як об'єктивнiсть матерiї так i її рушiйних сил та форм, а сили вiдштовхування та притягання вiдносила до властивостi матерiї (згадаймо, що у Канта вони є зовнішніми щодо матерiї). Визнаючи, що нашi знання про об'єктивний свiт не стiльки об'єктивнi за змiстом, але й суб'єктивнi за формою, вiн по сутi стверджував синтетичнiсть своїх поглядiв. Не дарма, вiн i своє вчення про спiввiдношення об'єкта та суб'єкта назвав "синтетичним". У передмовi до своєї "Системи фiзики" I.Стойкович критикує як представникiв суб'єктивного iдеалiзму за твердження, що всi речi - продукти нашої свiдомостi, так i об'єктивного iдеалiзму - за абсолютизацiю наших понять, якi на їхню думку i є основою всього iснуючого, так i представникiв матерiалiзму за нерозумiння активного характеру пiзнання.

2. Т.Г.Шевченко і його вплив на боротьбу українського народу за його