Реферат

з архітектури

на тему:

“Золоті ворота в Києві”       

Золоті ворота в Києві — одна з небагатьох пам'яток оборонного зодчества Київської Русі, що дійшла до нашого часу. 
       „Город Ярослава" оточували високі земляні вали загальною довжиною 3,5 кілометра. Вони проходили сучасними вулицями центральної, частини Києва — від Львівської площі (де знаходилися Львівські ворота) вздовж вулиці Ярославів вал до Золотих воріт, спускалися вулицею Свердлова та Новопушкінською до площі Жовтневої революції (де стояли Лядські ворота) і знову піднімалися вгору до площі Калініна. Золоті ворота були головним в'їздом до Києва. Цей дивовижний витвір давньо-руських зодчих — могутня бойова вежа, що завершувалася церквою Благовіщення, — викликав захоплення сучасників і наводив жах на ворогів своєю неприступністю. Час не зберіг пам'ятку. З записів мандрівників XVI — XVII ст., з малюнків А. ван Вестерфельда 1651 року ми знаємо, що на той період Золоті ворота були вже напівзруйнованими. Однак до середини XVIII століття вони були в'їздом до Києва. У 1648 році біля Золотих воріт кияни зустрічали героя національно-визвольної боротьби українського народу Богдана Хмельницького після перемоги під Жовтими Водами, а 1654 року, ознаменованого возз'єднанням України з Росією, через Золоті ворота урочисто в'їхало до Києва російське посольство. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруд міста, було збудовано земляні бастіони. У середині XVIII століття руїни древніх Золотих воріт були засипані землею і поруч за проектом інженера Д. Дебоскета зведено нові однойменні ворота. 
       Знову кияни побачили стародавню пам'ятку 1832 року, коли К. Лохвицький провів археологічні розкопки і розкрив залишки Золотих воріт. При цьому було не тільки розчищено проїзд, але й знято рештки земляного валу, що примикав до споруди з обох боків. Після цього ворота набули вигляду двох паралельних стін довжиною 25 і 13 метрів та висотою близько 8 метрів. За участю архітектора В. Беретті було проведено роботи по укріпленню руїн: на окремих ділянках зроблено ремонт древньої кладки цеглою, зведено контрфорси, влаштовано металеві зв'язки, територію навколо залишків пам'ятки огороджено чавунними штахетами. У такому вигляді Золоті ворота збереглися до нашого часу. Однак стародавня кладка від вітру та атмосферних опадів руйнувалася й далі, що надзвичайно тривожило вчених. У 1970 році було прийнято рішення звести над залишками павільйон, який не тільки захищав би їх, але й відтворював первісний вигляд споруди. Щоб виконати проект реконструкції, необхідно було провести додаткові дослідження Золотих воріт, незважаючи на те, що над їхнім вивченням працювали визначні вчені — К. Лохвицький, Ф. Солнцев, П. Покришкін, А. Ертель, В. Ляскоронський, В. Богусевич, Ю. Асєєв тощо. 
       Після ретельного архітектурного та археологічного вивчення руїн у 1972—1973 рр. було визначено древній рівень проїзду, вирахувано первісні висоти арок, уточнено розміри і конструкцію валів та ворітної вежі, місце і план надбрамного храму. Все це дозволило авторській групі дослідників у складі архітектора-реставратора Є. Лопушинської, доктора історичних наук С. Висоцького, архітектора-реставратора М. Холостенка та інженера-конструктора Л. Мандельблата створити проект захисного павільйону, який з достатньою точністю відтворює вигляд Золотих воріт. 
       Своєрідність і оригінальність консервації залишків воріт полягає в тому, шо нові конструкції павільйону зведено незалежно від древньої кладки, яку збережено повністю (з цегляними докладками й металевими зв'язками XIX століття) і яку можна оглянути з усіх боків. Створення павільйону-реконструкції не тільки зберігає пам'ятку від руйнування, але й дає можливість „оживити" ці древні залишки, зробити їх більш зрозумілими для широкого кола людей, показати велич цієї споруди. 
       Стародавня кладка Золотих воріт особливе враження справляє з боку проїзду. Висота стін, що збереглися, сягає 9,5 метра. Ширина проїзду — 6,4 метра. Всередину проїзду виступають потужні пілястри, на які в давнину спиралися арки склепінь висотою 8,43, 11,12 та 13,36 метра. На лицьовій поверхні стін добре видно декоративні особливості "змішаної" кладки (ряди каменю й цегли-плінфи на цем'янковому розчині).
       До стін першої половини XI століття в окремих місцях примикає більш пізня кладка, виконана також у "змішаній" техніці, але вона дещо різниться від первісної товщиною плінфи і кольором розчину. Це сліди ремонту воріт, що був проведений у XII ст. Всередині павільйону добре видно зворотні боки стін проїзду, що примикали у давнину до валу і були позбавлені декоративної обробки кладки. На них видно відбитки колод внутрішньовальних конструкцій, що складалися з великого й малого зрубів, до яких входили 9 клітей, побудованих з товстих колод і заповнених землею. З боку поля перед воротами проходив рів шириною 15 метрів і глибиною 8 метрів. Сліди цього рову можна побачити сьогодні у перепаді рівня Золотоворітського проїзду.
       Павільйон-реконструкція відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина являє собою вежу з зубцями висотою 14 метрів; з зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ—„малу вежу"; проїзд воріт перекривається з одного боку герсою — підйомними дерев'яними ґратами, обкованими металом, з другого — стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх врат, що збереглися в пам'ятках Новгорода й Суздаля.
       Надбрамну церкву відтворено у вигляді тринефного чотиристовпного однобанного храму, апсиди якого розташовані у товщі стіни і не виступають на фасаді. В архітектурному декорі фасадів використані орнаменти з цегли, властиві для давньо-руських будівель того періоду, — меандровий фриз, поребрик тощо. Підлогу храму прикрашено мозаїкою, малюнок якої виконаний за мотивами древньої підлоги Софії Київської.
       Під час археологічних