У VІІ-VІІІ ст.ст. у храмовому будівництві Візантії і країн візантійського культурного кола панувала та ж хрестово-купольна композиція, яка виникла в VІ ст. і характеризувалася слабко вираженим зовнішнім декоративним оформленням.

Велике значення декор фасаду придбав у ІX-X ст.ст., коли виник і одержав поширення новий архітектурний стиль. Поява нового стилю була пов'язана з розквітом міст, посиленням суспільної ролі церкви, зміною соціального змісту самої концепції сакральної архітектури в цілому і храмового будівництва зокрема (храм як образ світу).

Зводилося багато нових храмів, будувалося велике число монастирів, хоча вони були, як правило, невеликі за розміром. Крім змін у декоративному оформленні будинків, мінялися й архітектурні форми, сама композиція будівель.

Збільшувалося значення вертикальних ліній і членувань фасаду, що змінило і силует храму. Будівельники все частіше вдавалися до використання візерункової цегельної кладки.

Риси нового архітектурного стилю проявилися й у ряді локальних шкіл. Наприклад, Греції X-XІІ ст.ст. властиве збереження деякої архаїчності архітектурних форм (нерозчленованість площини фасаду, традиційні форми невеликих храмів) - з подальшим розвитком і зростанням впливу нового стилю: тут також все ширше використовувалися візерунковий цегельний декор і поліхромна пластика.

У VІІІ-XІІ ст.ст. оформилося спеціальне музично-поетичне церковне мистецтво. Завдяки його високим художнім цінностям, послабився вплив на церковну музику музики фольклорної, мелодії якої раніше проникали навіть у літургію.

З метою ще більшої ізоляції музичних основ богослужіння від зовнішніх впливів була проведена канонізація лаотональної системи - "октоїха" (восьмиголосся). Іхоси являли собою деякі мелодійні формули.

Однак музично-теоретичні пам'ятники дозволяють зробити висновок, що система іхосів не виключала звукорядного розуміння. Найбільш популярними жанрами церковної музики стали канон (музично-поетична композиція під час церковної служби) і тропар (навряд чи не основний осередок візантійської гімнографії).

Тропари складалися до всіх свят, урочистих подій і пам'ятних дат. Прогрес музичного мистецтва привів до створення нотного листа (нотації), а також літургичних рукописних збірників, у яких фіксувалися пісні (або тільки текст, або текст з нотацією).

Громадське життя також не обходилося без музики. У книзі "Про церемонії візантійського двору" повідомляється майже про 400 пісні. Це і пісні-ходу, і пісні під час кінних процесій тощо.

З ІX ст. у колах інтелектуальної еліти наростав інтерес до античної музичної культури, хоча цей інтерес і мав переважно теоретичний характер: увагу залучала не стільки сама музика, скільки твори давньогрецьких музичних теоретиків.

3. МІСЦЕ ВІЗАНТІЇ В КУЛЬТУРІ СВІТУ.

В історії світової культури Візантії належить особливе, видатне місце. У художній творчості Візантія дала середньовічному світу високі образи літератури і мистецтва, що відрізнялися шляхетною добірністю форм, образним баченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки. По силі виразності і глибокої натхненності Візантія багато сторіч стояла перед усіх країн середньовічної Європи. Пряма спадкоємиця греко-римського світу і Сходу Візантія завжди залишалася центром своєрідної і воістину блискучої культури. Якщо намагатися відокремити візантійську культуру від культури Європи, Переднього і Близького Сходу, то найбільш важливими будуть наступні фактори:

У Візантії:

- була мовна спільність (основною мовою була грецька);

- була релігійна спільність (християнство у формі православ'я);

- при всій багатоетнічності існувало етнічне ядро, що складалося з греків.

Візантійську імперію завжди відрізняли стійка державність і централізоване керування.

Це все, звичайно, не виключає того, що візантійська культура, впливаючи на багато сусідніх країн, сама підпадала під культурний вплив з боку як племен і народів, що населяли її, так і суміжних їй держав. Протягом свого тисячолітнього існування Візантія зіштовхувалася з могутніми зовнішніми культурними впливами, що виходили з країн, що знаходилися на близькій їй стадії розвитку, - з Ірану, Єгипту, Сирії, Закавказзя, а пізніше латинського Заходу і Древньої Русі. З іншого боку, Візантії приходилося вступати в різноманітні культурні контакти з народами, що стояли на значно більш низькій стадії розвитку ( візантійці називали їх "варварами" ).

Процес розвитку Візантії був не прямолінійним. У ньому були епохи підйому й занепаду, періоди торжества прогресивних ідей і похмурі роки панування реакційних. Але паростки нового, живого, передового проростали рано чи пізно у всіх сферах життя, за всіх часів. Невичерпним джерелом культури була народна творчість. Під покривом традицій і стереотипів жив, діяв і пробивав собі дорогу новий, творчий початок.

Візантійське мистецтво мало винятково велике значення. Широко використовувавши античну спадщину, візантійське мистецтво виступило сховищем багатьох його образів і мотивів і передало їх іншим народам. Особливо великим було значення візантійського мистецтва для країн, що дотримували, як і Візантія, православної релігії (Болгарія, Сербія, Древня Русь) і незмінно зберегали оживлені культурні зв'язки з Константинополем (імператорським і патріаршим дворами).

Кращі твори Візантійського мистецтва знаходяться в Ермітажу, Луврі, Візантійському музеї (Афіни), монастирі св. Катерини (Синай), Британському музеї (Лондон), Музеї образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна, колекції Дембартон Оокс (Вашингтон).

ВИСНОВКИ

Що залишила Візантія у спадщину людству?

Безумовно, головне її досягнення в галузі мистецтва - створення цілісного комплексу храмового дійства.

Візантійські Батьки Церкви розробили символіку іконописання і будівництва храму, а зодчі - його форми. Художники наповнили церкви мозаїками, іконами і фресками, ювеліри - богослужбовими предметами і судинами, ткачі - дорогоцінними тканинами, вишивальниці - вишивками тощо.

Все це жило під час богослужіння. Пильно дивився на тих, що моляться, Христос з головного купола. Кожен предмет мав свій священний зміст, зрозумілий тільки в цьому східно-християнському середовищі. Хор співав акафіст (хвалебну пісню) на честь Богоматері, де вона називалася Небесними Сходами й Купиною Неопалимою, і в розписах церкви з'являлися сходи, за якими сходили і піднімалися ангели.

Отже, незважаючи на своє