Реферат з курсу “Історія мистецтва”

на тему:

Камінна поема, втілена в скульптурній композиції “Зустріч Марії з Єлизаветою” собору в Реймсі

План

Вступ.

а) образ Марії;

б) образ Єлизавети.

VI. Поема материнства.

Висновок.

Репродукція.

Список використаної літератури.

Бувають в нашому житті моменти, коли ми несподівано усвідомлюємо те, що оточувало нас завжди. Кожного разу я прямую в академію одним і тим же шляхом і от одного дня раптово помічаю, який чаруючий краєвид відкривається з цієї невеличкої гірки, а он біля тієї будівлі ростуть чудові квіти, а які дивні листочки у цього древа, а сусідній будинок виявляється пофарбований в ніжно-лазуровий колір. Як я не помічала всього цього раніше? Я ж кожного дня бачила і краєвид, і деревце, і квіти, і будиночок, і лише тепер помітила які вони незвичайні.

Людський розум часто не звертає уваги на певні речі, і от раптово наступає прозріння, людина відкриває для себе щось нове, і це нове перевертає свідомість, воно зачаровує дивує, дивує тим, що існувало поряд і лише тепер постало в уяві.

Схоже прозріння сталося наприкінці XVIII на початку ХІХ століття, коли краса готичного мистецтва зачарувала душі і серця, стомлені від вишколених норм класицизму і академізму. Про те, яке захоплення викликала готична архітектура і скульптура, коли після довгого забуття Європа усвідомила нарешті значимість художнього спадку середньовіччя, ми можемо зрозуміти з таких рядків Гоголя:

“Була архітектура незвичайна… - ми її залишили, забули, неначе чужу, знехтували, як незграбну і варварську. Чи не дивно, що три століття пройшло, а Європа, яке кидалася на все, жадібно переймала все чуже, дивувалася чудесами минулого, римським і візантійським, або спотворювала їх своїми формами, - Європа не знала, що всередині неї є дива… що в надрах її містяться Міланський та Кельнський собори і ще й понині чорніє церква незакінченої башти Страсбургського мюнстера.

Готична архітектура, та готична архітектура, яка утворилася перед закінченням середніх віків – це таке явище, яке ще ніколи не викликав смак і уява людини.”

Суспільству потрібні злами, адже тоді стара свідомість руйнується і з’являється нова, яка вливається в життя молодою бурхливою силою і примушує його рухатись швидше.

В 12 ст. в феодально-церковній Європі відбувається перелом. Західну Європу охоплюють нові соціальні рухи, що струшують міцну будівлю феодальної системи. Найбільш помітна боротьба міст за свою незалежність. В містах, вільних від гніту феодальних сеньйорів, прокидається вільнолюбний дух. Міста багатіли, бюргерство завойовувало все нові і нові права. Тому тепер собори споруджувалися на замовлення та за кошти міської общини. Побудова і прикрашення храму, на яке часто йшли десятиліття, була вже дійсно народною справою.

В цей період народжується індивідуальність з своїм ладом думок і почуттів, що вийшла за рамки церковних настанов. Свідомість людини змінилася, змінилися її естетичні смаки і проявилися в архітектурі та скульптурі, отримавши назву “готика”.

З усіх готичних храмів найбільше враження справив на мене собор у Реймсі. Це дійсно “мовчазна музика” (Гете), створена з каменю. Ця музика летить вверх, до неба, сонця і зірок. Стрімкі вежі і склепіння собору позбавлені ваги і наповнені повітрям.

Собор Реймсу, як і інші готичні храми, рясно прикрашені скульптурою. Статуї розміщені вздовж стін у певному, завчасно розробленому порядку. Цей порядок не обирався художниками, а був визначений особливою комісією духовенства.

Відповідно до християнського віровчення весь храм являє собою символ світу, а кожна його складова символізує певну частину землі або неба. Скульптура повинна була складати “населення” цього символічного світу.

Якщо в більш ранніх пам’ятках середньовічного мистецтва статуї стояли нерухомо, заглиблені в нічим непорушний благочестивий спокій, то тепер всі вони ожили, наповнилися внутрішнім життям. Вони перестали бути “іконами”, образами, створеними лише для молитви, вони стали зображеннями з багатим художнім змістом.

Всі сюжети, втілені в скульптурі, взяті з Біблії. Так в “Євангелії від Луки” ми читаємо:

“Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. І ввійшла в дім Захарія, та й поздоровила Єлизавету. Коли ж Єлизавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась духом святим.”

[Лк. 1.39-41.]

За церковним вченням ця подія вважалася надзвичайно важливою з точки зору християнської символіки, і тому композицію “Зустріч Марії з Єлизаветою” ми обов’язково зустрінемо в кожній церкві. Але мабуть чи не найкраще цю подію втілив в камені митець Реймського собору. Він був одним із перших скульпторів, що брали участь в прикрашенні храму в 20-х роках 13 ст. Мабуть він очолював скульптурну майстерню, бо багато статуй собору несуть на собі відбиток його сильного і оригінального таланту.

Обидві фігури стоять на окремих підставках, прихилені до тонких колонок, якими поділений фасад. Фігури досить масивні, з широкими плечима і важкими корпусами. Вони закутані в довгу одіж з ніг до голови. Обидві ледь повернулися одна до одної, трішки нахиливши голови. Їх праві руки підняті в жесті привітання.

І Марія і Єлизавета неначе зупинилися поряд, і майже не помічаючи оточуючих, заглибилися в себе. Покрите зморшками лице Єлизавети з сумними очима здається похилилося від втоми, а піднята права рука – жест смутку. Юна Марія відкинулася корпусом назад, чисте лице її повне замріяності, вона вслухається в себе, відчуваючи тремтіння нового життя. Єдність фігур – скоріше внутрішня