Ведична культура і її місце в розвитку сучасної освіти
Цікавість європейців до Сходу виникла не сьогодні. Протягом тисячоліть вони по-різному бачили далекі континенти. Не однакові були і мотиви, що породжували бажання поглянути на небокрай інших культурних світів. Різною була і міра занурення в невідому культуру. Звідси і випливають не чіткі межі самого поняття Сходу. Але все таки виникає запитання: що представляє собою ведична культура? Декілька тисяч років тому ведична культура була розповсюджена на всій території сучасної Індії. Ці землі знаходились під керівництвом одного імператора. Імператор піклувався про те, щоб в його володіннях панував мир та добробут. Кращі з такких імператоів були могутніми царями і також глибоко релігійними людьми, обізнаними в духовній науці.
Життя суспільства будувалося відповідно з трактами Вед - святих писань, в яких викладено сказане Самим Богом. Духовними наставниками і керівниками суспільства були святі люди, брахмани, які вчили всіх інших виконувати настанови Бога. Керуючі державою царі зверталися за порадами до вчених брахманів. Законодавчою основою тогочасного суспільства була “Ману-санхіта”, писання, в якому зібранні закони Ману. На основі цього та інших аналогічних писань брахмани всановлювали принципи управління суспільством. На той час, брахмани виконували самі важливі функції у ведичній державі. Знання вони отримували по ланцюгу учнівської поcлідовності, безперервній цепочці духовних вчителів, хранителів духовного знання. Відповідно цій системі, один брахман вивчав ведичні писання під керівництвом іншого брахмана, який ставав його духовним учителем. Духовним вчителем може стати той, хто осягнув зміст Вед, живе відповідно з їх принципами і здатен навчити цьому інших. Дякуючи цій системі ведичні знання передаються у свому першопочатковому вигляді не змінюючись. В “Бгагавад-гіті” сказано: “Врівноважена людина, здатна контролювати мову, контролювати вимоги розуму, вміючи стримувати гнів і приборкувати бажання язика, шлунку і геніталій, має всі необхідні якості, необхідні для того, щоб приймати учнів по всьому світі.”
Основу ведичної філософії складає наука про душу. Щоб зрозуміти, як індивідуальна жива істота пов’язана з оточуючим її світом, необхідно перш за все дізнатися, що вона собою представляє, іншими словами, відповісти на одвічне запитання: “Хто я?” Над цим питанням роздумували філософи всіх часів, але сама повна відповідь на на нього знаходиться у Ведах. Одним із самих відомих ведичних творів є частина “Махабхарати”, яка називається “Бгагавад-гіта” (“Пісня Бога”). “Бгагавад-гіта” - це загальновідомий, науковий, теїстичний твір. Слід старанно досліджувати її і намагатись зрозуміти без будь-яких власних примхливих тлумачень.
Знання, що передалися по ланцюгу учнівської послідовності і першоджерельно розказані Самим Богом, називаються абсолютними знаннями, тоді як знання, отримані за допомогою недосканалих матеріальних чуттів, є відносними. Те, що недосяжне сприйняттю наших обмежених чуттів, називають трансцендентним, і душа, шо знаходиться в середині тіла і складає основу самопізнання живої істоти, є трансцендентною особистістю, яка не народжується і не вмирає. Відповідно, знання про душу не може бути отримане емпіричним шляхом.
“Бгагавад-гіта” вчить, що жива істота трансцендентна до матеріального тіла. Вона являє собою душу, не народжену і безсмертну. Грубе і тонке матеріальне тіло руйнується під впливом всемогутнього часу, але існуюча в ньому душа ніколи не вмирає. Всім відомо, що за декілька років наше тіло повністю змінюється. Це науково доведений факт. Деякі лікарі стверджують, що клітинний склад тіла повністю змінюється коних сім років. Таким чином, семидесятирічний чоловік протягом життя поміняв тіло принаймі десять разів. Але не дивлячись на це, володар тіла залишився тим самим. Старший чоловік знає, що він - таж сама особистість, якою був в молодості.
Основу нашого “Я” складає духовна по природі душа, яка відповідно до нашого минулого благочестивого чи грішного житття змушена втілюватися в матеріальних тілах різних видів та форм. Це закон перевтілення, чи переселення душ. Під час одного життя матеріальне тіло декілька разів змінюється, але душа залишається незмінною; так відбуваєтться після смерті одного тіла душа змінює на інше і так існує у всесвіті, переходячи з однієї форми життя в іншу відповідно до закону карми. В “Бгагавад-гіті” сказано: “Точно так, як душа переселяється з дитячого тіла в юнацьке і з нього старчеське, так і при смерті вона переходить в інше тіло. Ці зміни не турбуютьь того, хто усвідомив свою духовну природу”. Кожна жива істота є індивідуальна душа, постійно змінююча своє тіло. При цьому духовна суть завжди одна і таж не змінюючись. Індивідуальна душа в решті решт покидає тіло в момент смерті і переселяється в інше тіло. З новим тілом ми отримаємо нову можливість страждати і насолоджуватися, залежно від нашої діяльності в минулому житті. Люба людина, що володіє абсолютним знанням про положення індивідуальної душі, Параматми і природи, як матеріальної, так і духовної, називається дхірою, або найбільш розумною людиною.
Закон карми певною мірою науковий. В фізиці І. Ньютон відкрив закон дії і протидії, який говорить, що кожна дія викликає рівну їй по силі протидію. На досвіді можна переконатися, що цей закон діє на матеріальному рівні, але ми не маємо можливості безпосередньо спостерігати його роботу на тонкому рівні. Дію цього закону на більш тонкому рівні називають кармою. Закон карми говорить, що кожна дія, здійснена людиною в матеріальному світі, має певні наслідки. В майбутньому ми будемо збирати плоди наших хороших і поганих вчинків, здійснених зараз, а все те, з чим ми стикаємося сьогодні, є прямим результатом нашої