Схоже, що деякі сницарі навіть бра-лися до чорної магії, що через неї селяни — за допомогою своєрідних братств поганського походження — виражали власний спротив одержавленій церкві.
Готичний стиль заснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня частина поривається угору на 120 футів (36, 576 м.— Пер.). Особливо підк-реслювався рух простору: за допомо-гою чудернацького формоплетива в Англії та за допомогою розкутості широкого трактування на континенті. Великий вплив на XIV ст. справили ченці жебрацьких орденів, котрі вима-гали, аби зали без бічних вівтарів пристосовувалися для великих конгрегації. які уважно слухають казання.
У Німеччині, де прихід готики затримався до середини XIII ст., залова церква повернулася до часів ро-манського стилю,— відтепер це була чільна форма храму з круговою діаго-нальною перспективою й браком ди-наміки, притаманної готиці. Подібні споруди краще пасували до тривалих казань, ніж давній тип з навою й біч-ними залами без вівтарів.
“Контраст між немудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами і “вальдвебеном” усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичай-но характерний для пізньоготичного мислення, зокрема у Німеччині-сполучення містичної побожності й здорового практичного глузду, віра у божеське життя на цьому світі, нако-пичення ідей, з яких мала постати реформація Лютера. Лютер народив-ся до того, як було замовлено раку й благовіст (Фейта Штоса *). Роз-біжності між Інтер'єрами з їхньою припливне-відпливною течією, у якій особистість може загубитися, наче у лісі поміж деревами, та могутніми й солідними екстер'єрами з неподіль-ними стінами і двома ярусами вікон передає загальний настрій німецької Реформації, яка межує з містичною інтроспекцією та енергійним новим вторгненням у цей світ” <Певзнерї. Ця обставина виражає також занепад середньовічного світосприймання, котрому притаманна була первісна єдність, розглянута нами у зв'язку з іонійським мисленням. У Франції до XV ст. декоративна пишнота “по-лум'яного” стилю і в Англії склепіння “перпендикулярного” стилю зі склад-ною схемою нервюр показують, як доведені до межі засади готики за-вершилися оберненням вихідного бедуму. Виконані у “перпендикулярно-му” стилі перекриття перетворились на масивні циліндричні склепіння, су-цільно вкриті декором. У таких спору-дах, як кембріджська капела Коро-лівського коледжу, зовсім зникає від-мінність між навою й хорами,— ми знову зустрічаємося з коробовою структурою, яка вміло прикрашається вишуканим повторюваним орнамен-том. Вихідна простота ховається за бризками розкішних форм, сполуче-них докупи віяловим склепінням. Невгамовне поривання ранньої готи-ки, овіяне таїною через прагнення осягнути образ світу, перетворилося на витвір раціонального планування.
Про сутність суперечок дає уяв-лення звіт щодо стану будівництва міланської кафедри за неділю 25 січ-ня 1400 р„ “Щодо зопалу висловле-них заяв окремих необізнаних людей, нібито стрілчасті склепіння надійніші й дають менший горизонтальний роз-пір, ніж циліндричні...— зауважено. що настанови геометрії не повинні мати вирішального голосу в таких питаннях, бо одна справа — наука, а інша — мистецтво. Згаданий Май-стер Жан {Міньйої каже, буцім мис-тецтво без науки — ніщо, і буцім — незалежно від того, чи будуть скле-піння стрілчасті, чи циліндричні, чи якими б стрілчастими склепіння не були,— у них однаково величезна ва-га і горизонтальний розпір.
Тому майстри кажуть, що передбачувані ними башти [бажані] з багатьох міркувань. А саме. Вони, по-перше, об'єднають згаданий кос-тел і трансепт, що наблизить їх до чотирикутника згідно з вимогами гео-метрії, але передусім для надання стійкості й краси поперечним піло-нам. Для більшої упевненості — і як взірець для цього — згадаймо, що Господь Бог посідає у Раю посеред трону, оточеного — за “Апокаліпси-сом” — чотирма євангелістами...” Ми-стецтво і наука перетворились на аб-страктні засади, з котрими можна не погоджуватись, а космічний образ притягується так, до слова, для за-хисту конструктивного плану. На від-міну від романського стилю, готиці притаманний функціональний поділ, що потребує співпраці митця й бу-дівничого,— найбільшої виразності такий поділ набув лише з занепадом системи.