Барокко і Італія

Епоха барокко - одна з найбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїм драматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрасністю і, в той же час, гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого часу - смутного, невизначеного, гіпердинамічного, шукаючого стабільності і впорядкованість, - епоха барокко надзвичайно близька по духу. Саме тому цікаво звернутися до цієї теми, щоб знайти в минулому якісь орієнтири, здатні допомогти пошуку себе в складних життєвих колізіях. Звичайно ж, розказати про всю культуру барокко все одно, що “обійняти неосяжне". Тому окремі грані (загальностилістичні межі, світовідчування епохи, антиномії в мистецтві...) розглянуті мною більш детально, інші - менш. Особливої уваги заслуговує музичне життя епохи - надзвичайно насичена, повнокровна, що вийшла за рамки XVIIв. Цей час висунув двох геніїв (в області музичного мистецтва): Баха і Генделя, що розкрили різні грані стилю.

1. Архітектура

Спочатку вогнищем культури барокко була Італія. Для Італії - це час повільного заходу багатовікового блискучого мистецтво. Найбільш яскраво стиль виявився в архітектурі.

Для неї характерно:

1. Посилення меж образотворчості; зокрема, в композиціях фасадів:

а) фасад стає декорацією, пов'язаною з будівлею як одна з картин в світі зорових відчуттів від загального (“Фасад є не що інше, як обман" - Міліція);

б) фасад - як зображення неіснуючої, уявної будівлі:

колони виступають уперед, заглиблюються, перетворюються в плоский пілястра;

вікна - то як прольоти, то як образотворчий елемент (палац Цуккари, вікна - розкрита паща чудовиська).

2. Стилізація одних форм під інші (церква Сант-Іво Барраміні. План будівлі виконаний в формі бджоли).

3. Надмірності різного роду (детализація, велика кількість прикрас).

Представники:

Барроміні Франчесько. Для його робіт типово:

1. Дробність маси будівлі;

2. Дематеріалізація кам'яної маси;

3. Динамізм рішень;

4. Багата внутрішня обробка: золото, напівдорогоцінні камені... Наприклад: церква Св. Карло алле квадро фонтан в Римі.

Берніні Лоренцо.

Для його робіт типово:

1. Витонченість в поєднанні з математичним розрахунком;

2. Майстерна робота з фактурою каменя;

3. Використання оптичних ефектів.

Наприклад: сходи в папському палаці в Ватікані, церква Сант-Андреа дель Квірінале (овал в плані будівлі).

Будучи великим архітектором, він був прекрасним графіком і скульптором. Найбільш відомі роботи:

“Давид" - динамізм (тіло повернене навколо своєї осі), напруженість мускулів, експресія особи.

“Вівтар св. Терези" в церкві Санта-Марія делла Вітторіа: “... стіна вівтарного напівкруга розривається надприродною нестримною силою. Через неї виступають уперед величні скульптурні композиції. Масивні колони з важкими капітоліями більш об'ємні, ніж пілястра за ними. Через колони виступає уперед повислий на хмарах, що закам'яніли трон, навколо якого стоять чотири статуї. Золоті промені, вириваючись через хмари, пишним снопом осявають це бачення". (Ліпатов.)

2. Скульптура

Взагалі, в скульптурі існувала наступна тенденція: людська фігура на фоні будівлі уподібнюється концерту для голосу і оркестру. Фігури виходять за межі ніші, обрамлення стає об'ємною формою, за яку можна увійти. Скульптура нагадує живопис, живопис - скульптуру. Великим скульптором був Антоніо Канова, перші роботи якого є відображенням стилю барокко. Характерний вибір сюжетів, пов'язаних з біблійною, міфологічною тематикою героїчного або драматичного плану. Його роботи відрізняються монументальністю, незвичністю, химерністю, динамікою ракурсів, загальнодраматичним звучанням (“Орфей", “Геркулес і Ліхас"). Поступово Канова відійде від стилю барокко і кращі його роботи належать до класицизму.

3. Живопис

Живопис італійського барокко висунув на сцену ряд імен:

Себастьяно Річчи. Для його творів характерно:

1) міфологічні, біблійні, історичні сюжети;

2) ефектне, театральне, помпезне зображення;

3) обов'язкова присутність архітектурного фону;

4) яскравість, контрасність колориту;

5) динаміка зображення.

Наприклад: “Сотник перед Христом".

Іншим блискучим майстром барокко був Джованні Батісто Тьеполо - художник найширшого масштабу, прекрасний імпровізатор. Його перу належать картини: “Бенкет Клеопатри", “Двоє святих", “Смерть Дідони", “Меценат, що представляє імператору Серпню вільні мистецтва".

До стилю барокко відноситься творчість Алессандро Маньясько, але в його творах чисто барочні межі: динамізм, ефектне зображення, отримав інше забарвлення - все здається побаченим у сні, про який розказують з відтінком хворобливої іронії і демонстративного сарказму.

Характерно:

1. Гиперболізм в зображенні;

2. Спотворення пропорцій;

3. Похмура, холодна барвиста гамма;

4. Нервовий, “танцюючий" мазок.

Видатним живописцем барокко був Караваджо. Його межі:

1. Жорсткість, щільність фактури;

2. Пластичне моделювання;

3. наближення фігури до переднього плану;

4. Цілісність, суворе співвідношення частин;

5. Деталізуванням.

Серед його творів такі, як “Невіра Фоми", “Успеніє Марії", “Положення у труну", “Мандоліністка", “Покликання апостола Матфея", “Звертання св. Павле".

4. Музика

У музичному мистецтві XVIIв. починається як би з рішучого перелому, з безкомпромісної боротьби проти поліфонії суворого стилю. У цей час було проголошене народження нового стилю - монодії з супроводом, гнучко слідуючим за поетичним словом. У результаті, динамічніше стає музична мова, оновлюється музичне мистецтво, породжуюче нове творче шукання.

ОПЕРА

Нові історичні умови і соціальна атмосфера, нові межі світогляду сильним образом вплинули на долі і характер музичного мистецтва. Музика відчула на собі напружений, тривожний, нестійкий, патетичний дух часу. На порогу нової епохи гостро прозвучала вимога драматичної виразності в музиці: флорентійці створили оперу. Саме виникнення опери в Італії відкриває епоху XVIIв. в історії музичного розвитку Західної Європи. Будучи новим синтетичним жанром, вона була покликана втілити ідеал “нового стилю". Поява даного жанру була тривала і багатосторонньо підготовлена в художній атмосфері Відродження: захоплення зразками древньогрецький трагедії, пасторальні драми, духовна опера Кавальері, мадригальна комедія (Віці “Тік-так-струм"), комедія масок, драматичні спектаклі, інтермедії... Видатним оперним композитором був Клаудіо Монтеверді, який поглибив драматичну суть нового жанру, збагатив поліфонічною традицією, коштами музики показав різноманіття людських характерів. У основу його опер встановлена драматична мелодія (concitato - схвильований стиль), що сплавляла мовні інтонації, декламацію і вокал. Монтеверді включив в оперу симфонічні епізоди (увертюри), детально розробляв