Асоціація художників Червоної України (Київ, Харків, 1926-32), на принципах революційного реалізму. В 1930 перетворено у Всеукр. асоціацію пластичних мистецтв, а згодом у Всеукр. Асоціацію пролетарських художників.

Асоціація революційного мистецтва України (1925-32), протистояла АХЧУ, відстоювала принципи: створення монументального мистецтва в національних традиціях (бойчукізм), підтримка модерністських пошуків. Члени: старше покоління - Бурачек, Прохоров, молодь - Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Касьян, Василь Седляр, Софія Налепінська-Бойчук, Олександр Довгаль, Оксана Павленко та ін. Частина з них мала чудову європейську освіту, пройшла професіональний вишкіл в академічних мистецьких закладах Парижа, Кракова, Мюнхена. М.Бойчук був творцем тогочасного іконописного стилю у живопису - поєднання впливів візантійського мистецтва та інших монументальних стилів раннього ренесансу з елементами українського національного орнаменту, мозаїки та фрески, іконопису та портретного живопису ХУІІ-ХУІІІ ст. Майже всі "бойчукісти" були репресовані, а їх численні монументально-декоративні роботи та фрески знищені (розписи Луцьких казарм у Києві 1919 р., оформлення українського павільйону на І Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві у 1923 р., фрескові розписи Київського Художнього Ін-ту, монументальні фрески інтер'єрів Першого Селянського санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі, Одеського Дому преси та ін.).

Контрольні запитання.

1. Якими були теоретичні засади монументального живопису Михайла Бойчука та його школи "бойчукістів"?

Скульптура.

Ідеологізація творчого життя. Партійні замовлення. В конкурсі на проект пам'ятника Шевченко на могилі в Каневі в 1926 з 22 проектів жоден не прийнятий. На міжнародному конкурсі на пам'ятник Шевченко в Харкові 1930 р. жоден проект не прийнято, звинувачення скульпторів в етнографізмі, хуторянському просвітництві, академізмі, натуралізмі. Повторний конкурс 1933 р. - 33 проекти. Відхилені проекти Кавалерідзе, Ф.Кричевського, Петрицького, Касьяна, Б.Кратко. Прийнято проект Манізера і Лангбарда (побудовано 1935 в саду ім. Шевченко). Манізеру було доручено спроектувати пам'ятник Шевченко в Києві (Шевченківський парк, 1939).

Бернард Кратко (1884-1960), професор Академії Мистецтв (1919), Київського Худ. Ін-ту (з 1925). Портрети-бюсти Шевченка, Заньковецької, Бойчука. В 1937 засланий до Середньої Азії. Після ВВВ скульптура "Шахтарі", пам'ятник Свердлову в Єнакієво.

Іван Кавалерідзе (1887,Полтавщина-1978), скульптор та кінорежисер. Пам'ятники княгині Ользі в Києві (1911), Шевченко та героям революції в Ромнах (1918), Шевченко в Сумах (1920), Сковороді в Лохвиці Хрк. обл. (1922), Шевченко в Полтаві (1926), Сковороді в Сковородинівці Хрк.обл. (надмогильний). В 50-ті рр. скульптурні групи з уклоном до стилізації ("Толстой та Горький", "Горький та Шаляпін", "Шаляпін в ролі Дон-Кіхота", "Бучма в ролі Миколи Задорожного", "Б.Хмельницький посилає кобзарів на села".).

Працює також, як кінорежисер: конструктивістська стилізація на історичну тематику в фільмах "Злива" по мотивам "Гайдамаків" Шевченка (1929), "Перекоп" (1930), "Коліївщина" (1933), "Прометей" (1936), які він поставив на Одеській кіностудії. Всі вони були засуджені, як націоналістичні і формалістичні, внаслідок чого режисер змушений був наступні фільми знімати в етнографічно-спрощеному стилі ("Наталка Полтавка", 1936). Через те, що залишався в окупації, зазнав критики Хрущова. В 1958 зняв фільм "Григорій Сковорода" за власним сценарієм, в 1961 р. фільм "Повія" за П.Мирним з Людмилою Гурченко в головній ролі.

Сергій Литвиненко (нар. 1899, Полтавщина), навчався у Краківській Академії Мистецтв та Парижі, працював у Львові. Воював у лавах Української армії Директорії. З 1944 в Німеччині, з 1949 - США. Автор багатьох надмогильних пам'ятників (І.Франко, Личаківське кладовище у Львові, 1933), скульптурні портрети митрополита А.Шептицького, Мазепи, українських письменників, художників, політиків. Вплив школи Родена, Бурделя. В портретах - імпресіоністичний підхід, в пам'ятниках - монументальність, класицизм.

Архітектура. Два напрямки в архітектурі: а)пошуки сучасної національної архітектури на основі традицій бароко, б)конструктивізм. Останній спочатку підтримувався компартією, тому що виступав проти академізму, еклектики. В 1932-33 конструктивізм було об'явлено ворожим стилем, запроваджено офіційний напрям в архітектурі - поєднання конструктивізму з псевдомонументалізмом.

Найвидатнішими архітекторами цього періоду в Україні були:

Дмитро Дяченко (1887-1942), виступав проти конструктивізму, пропагував українські барокові форми. Перший директор Архітектурного Ін-ту в Києві (1918). Автор комплексу будівель Української Сільськогосподарської Академії в Голосієво (Київ), який вважається класичним прикладом нового напрямку в архітектурі. Праці Дяченка викликали в 30-х рр. дискусію і офіціальний осуд. В 1937 вимушений був переїхати в РРФСР, де репресований.

Олександр Вербицький (1875-1958), проф. Київського Художнього Ін-ту, ак.Академії Архітектури УРСР. Побудував в стилі українського бароко з елементами конструктивізму будинок Київського вокзалу (1928-33), елеватор в Одесі.

Павло Альошин (1881-1961), використовував українські архітектурні традиції. Побудував будинок Педагогічного музею в Києві (1909-13, буд. Центральної Ради), буд. Ольгінської гімназії (1914-27, тепер головний корпус АН України).

Володимир Заболотний (1898-1962), президент Академії архітектури УРСР, побудував буд. Верховної Ради УРСР (1936-39).

Музика.

З 1923 р. в Києві існувало Товариство ім. Леонтовича В його складі: Ревуцький, Лятошинський, Косенко, Вериківський та ін. В 1928 перетворено у Всеукраїнське Т-во революційних музикантів (ВУТОРМ), яке об'єднало майже всіх видатних композиторів. Ліквідовано у 1932 і замінено Спілкою композиторів УРСР.

Лев Ревуцький (1889-1977), фортеп'янні твори, кантати, симфонії, концерти, хорові та сольні обробки укр.нар.пісень. Редакція опери Лисенко "Тарас Бульба". З 1934 викладач Київської консерваторії.

Борис Лятошинський (1895-1968), опери, симфонії, симфонічні балади, симфонічні поеми, хори, обробки пісень, музика для п'єс та кінофільмів.

Віктор Косенко (1896-1938), симфонічні поеми, сонати, фортепьянні п'єси, увертюри, концерти, обробки пісень.

Михайло Вериківський (1896-1962), опери, перший український балет, симфонічні композиції, вокально-симфонічні твори, хори, пісні.

Театр.

До 1917 в Україні один театр Садовського в Києві. В 1918 - 3 театри: 1)Держ. драм. театр - вихованці МХАТ, реалістично-психологічна школа; 2)Держ. народний театр Саксаганського; 3)"Молодий театр"