Заходи сталінського режиму були спрямовані на денаціоналізацію культурно-ідеологічних процесів, викорінення національної свідомості і заміну її "інтернаціональним комуністичним світоглядом", недвозначно забарвленим великодержавним російським шовінізмом. Звужувалася сфера вживання української мови, вона повністю витіснялася з наукового обігу. Зменшувалася кількість українських шкіл, викладання у вузах переводилося на російську мову. О.Субтельний писав, що "це був похоронний дзвін по скромному повоєнному ренесансу української культури".

Поряд з українською інтелігенцією, з 1948 року чергова хвиля репресій була поширена на єврейську інтелігенцію, яку звинувачували у сіонізмі, космополітизмі, плазуванні перед капіталістичним Заходом, буржуазним способом життя тощо. Сфабриковано процес Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), за яким було заарештовано і розстріляно 24 діяча єврейської культури, 18 з них - з України. Серед репресованих - засновник єврейської радянської поезії Давид Гофштейн, автор багатьох перекладів з Шевченка, Франка, Л.Українки, Рильського, Тичини, Сосюри, а також Ірма Друкер, Ноте Лур'є, Мойсей Альтман. Голова АЄК відомий актор і режисер Соломон Міхоелс (Вовсі) загинув в 1948 р. у Мінську при загадкових обставинах. У квітні 1953 р. Л.Берія у листі Г.Маленкову поклав відповідальність за це на колишнього міністра держбезпеки В.Абакумова, який після свого арешту визнав, що виконував пряму сталінську директиву. Цькувалися україномовні письменники та літературознавці єврейського походження Леонід Первомайський, Ілля Стебун (Абрам Кацнельсон), Євген Адельгейм, Леонід Санов (Смульсон), Олександр Борщагівський та ін. Все це дає підстави говорити про державний антисемітизм, який існував в цей час в Радянському Союзі.

2. Неоднозначний стан української культури під час "хрущовської відлиги".

Смерть Сталіна та розвінчання культу його особи поклали початок новому етапу в культурному розвитку всіх народів СРСР, який отримав назву "відлиги" (за повістю Іллі Еренбурга "Оттепель",1954). Відкривалися десятки нових літературних журналів, театрів, перекладалися і друкувалися до цього заборонені іноземні автори, з'явилися художні твори радянських письменників великого громадського звучання ("Не хлібом єдиним" В.Дудінцева, "Один день Івана Денисовича" О.Солженіцина, "Доктор Живаго" Б.Пастернака, "Нащадки Сталіна" Є.Євтушенко, "Доля людини" М.Шолохова, "Тьоркін на тому світі" О.Твардовського, художні мемуари І.Еренбурга "Люди, роки, життя" тощо). В 1958 р. були скасовані одіозні постанови ЦК з питань ідеології 1946-1948 рр.

Великих успіхів досяг кінематограф. За 3 роки після ХХ з'їзду в прокат надійшло 360 повнометражних картин. Серед них музично-сатиричний фільм Е.Рязанова "Карнавальна ніч", картини на морально-побутову тематику "Справа була в Пенькові" С.Ростоцького, "Дім в якому я живу" Л.Куліджанова, "Дев'ять днів одного року" М.Ромма (1962), революційна та військова тематика - "Ходіння по муках" Г.Рошаля, "Тихий Дон" С.Герасимова (1957-58), "41" та "Балада про солдата" Г.Чухрая (1959), "Комуніст" Ю.Райзмана (1959, сценарій Є.Габриловича), "Летять журавлі" М.Калатозова (1957), "Іваново дитинство" А.Тарковського (1962), "Доля людини" С.Бондарчука (1959) тощо.

Розквіт радянського кінематографа проходив на фоні творчого вибуху світового кіномистецтва: "нова хвиля" французького кіно (режисери Годар, Андре Рене, Ф.Трюффо, Клод Шаброль), група "вільного кіно" в Англії, творчість якої була спрямована проти соціальної нерівності (Андерсон, Рейс, Ричардсон), пошуки італійців Федеріко Фелліні, Антоніоні, шведа Інгмара Бергмана, американців Стенлі Кубрика, С.Поллака, А.Пенна та Краймера (фільм "Цей безумний, безумний, безумний мир"), японця Акіра Куросави, поляків Анджея Вайди (фільми "Канал", 1957, "Попіл та алмаз", 1958 зі Збігневом Цибульським у заглавній ролі), Єжі Кавалеровича ("Цього не можна забути", 1957, "Фараон" за Б.Прустом, 1966), Кшиштофа Зануссі ("Як бути любимою", 1963, "Кукла" за Г.Сенкевичем), Гофмана ("Пан Володієвський", 1969 та "Потоп", 1974 за Г.Сенкевичем з Ольбрихським у заглавній ролі. У 90-х рр. він зняв ще один фільм за Сенкевичем - "Огнем і мечем").

Деяка лібералізація культурного процесу на початку "хрущовської відлиги" відбувалася і в Україні, хоча і не такими темпами як в Росії. Було започатковано нові журнали, про які до цього не доводилося і мріяти: "Український історичний журнал", "Українське літературознавство", відновлено журнал "Всесвіт", заснований ще 1925 р., який друкував перекладні твори, в тому числі сучасних західних письменників, яких ще не було перекладено на російську мову. Розпочалася підготовка до видання "Української Радянської Енциклопедії", яка була відповіддю на вихід за кордоном у 50-ті роки 3-х томної "Енциклопедії українознавства". Було перевидано "Словник української мови" Б.Грінченка. З'являються багатотомні видання "Історія української літератури", "Історія українського мистецтва", "Історія міст і сіл України".

В зв'язку з реабілітацією кібернетики у 1957 р. у Києві було засновано комп'ютерний центр, згодом перетворений в Інститут кібернетики АН України, який очолив академік А.Глушков.

Великі зрушення відбулися в галузі літератури. Сформувалося покоління "шістдесятників", людей з антитоталітарним мисленням - поети Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Сингаївський, Віталій Коротич, Василь Стус, літературознавці і критики Іван Дзюба та Іван Світличний, письменники Євген Гуцало, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Микола Руденко, публіцисти Валентин Мороз, В'ячеслав Чорновіл, художники Панас Заливаха та Алла Горська, твори яких виходили далеко за рамки соціалістичного реалізму, підносячи українську літературу та мистецтво на шаблі світової культури.

В зв'язку з реабілітацією жертв сталінських репресій, повернулися з таборів та заслання 25 письменників: Зінаїда Тулуб, авторка засудженого історичного роману "Людолови", відомий літературознавець Євген Шабліовський, автор нарисів з історії української літератури, письменники Борис Антоненко-Давидович, Наталя Забіла, Олександр Ковінька, Василь Мисик, Іван Багмут та ін. Посмертно були реабілітовані і повернуті в літературу та мистецтво письменники, художники, актори "розстріляного відродження", розпочалося друкування їхніх творів, з'являються наукові дослідження їх творчості.

В умовах загального піднесення відбувається творче відродження патріархів української