Кінематограф. Перший час продовжував в руслі відлиги працювати і кінематограф. На екрани країни вийшли фільми, зняті на центральних студіях: "Батько солдата" Резо Чхеїдзе (1965), "Ніхто не хотів помирати" Жалакявічуса (1966), "Гамлет" (1964) та "Король Лір"(1971) Козінцева, "А зірки тут тихі" Ростоцького (1973), "Звільнення" Юрія Озерова (1971), "Калина червона" Василя Шукшина (1973), "Міміно" Данелія (1977), "Сходження" Лариси Шепитько, "Сибіриада" Михалкова-Кончаловського (1979), "Велика Вітчизняна" Романа Кармена (1979).

В Україні розпочинається друга хвиля українського поетичного кіно - продовження традицій Довженка, Кавалерідзе, Савченка. На студію ім.Довженка прийшли молоді сценаристи - поети І.Драч, М.Вінграновський, Д.Павличко, Л.Костенко, актори Іван Миколайчук, Кость Степанков, Лариса Кадочникова, Богдан Ступка, Микола Гринько, Микола Олялін. Вони сприйняли хрущовську відлигу, як сподівання на можливість українського ренесансу і створили високу духовну ауру, що сприяла виникненню високохудожніх творів.

Саме в цей час були створені фільми "Тіні забутих предків"(1965) Сергія Параджанова, який отримав 2 премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині, "Вірність" Петра Тодоровського (1965), "Кам'яний хрест" (1968) та "Захар Беркут" Леоніда Осики, "Комісари" (1969) Миколи Мащенка, "Біла птаха з чорною ознакою" (1971, отримала Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю), "Криниця для спраглих" та "Вечір на Івана Купала" Юрія Ільєнка (у 1989 р. ці фільми мали успіх на міжнародному кінофестивалі у Сан-Франциско), "В бій йдуть самі старики" (1974) та "Ати-бати йшли солдати" (1976) Леоніда Бикова, "Пропаща грамота" та "Вавилон ХХ" (1979) І.Миколайчука.

Нова хвиля русифікації розпочинається зі святкування 50-річчя утворення СРСР (1972). Нав'язується химерна концепція цілковитого злиття націй та утворення нової історичної міжнаціональної єдності - радянського народу. В 1978 та 1983 рр. ухвалюються постанови ЦК про посилення вивчення російської мови в школах, які де-факто призвели до погіршання вивчення національних мов у країні.

Розгортається новий виток боротьби проти буржуазного націоналізму. Було знято з посади П.Шелеста і піддано розгромній критиці його книгу. Шалену боротьбу проти націоналістичних відьом в Україні очолює секретар по ідеології Валентин Маланчук та голова КДБ В.Федоренко.

Були заборонені твори Миколи Руденка, Сергія Плачинди, В.Харчука. На російську мову переходить більшість журналів республіки, фактично російськомовним стає видавництво "Наукова думка", провадиться русифікація Академії наук, закрито Інститут суспільних наук у Львові, знищується українознавство як наука, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, звільнення їх з роботи (Олена Апанович, Ярослав Дзира, Іван Бутич, Микола Родько, Петро Воробей та багато інших), у 1975 р. поновлено цензурування "Кобзаря" Шевченка. Послідовному замовчуванню та цькуванню піддано скульптора, живописця, графіка, етнографа та збирача творів народного мистецтва Івана Гончара. Українське поетичне кіно було визнано архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко згадували з оглядкою. На багато років внаслідок ідеологічної цензури потрапили на полку деякі зняті кінофільми (серед них "Криниця для спраглих", "Комісари"). В 1978 р. Міносвіти УРСР ухвалило директиву про удосконалення вивчення російської мови в школах, в той час, як українська мова перетворюється у гнану падчерку. Чимала частина інтелігенції перестала розмовляти і писати українською мовою.

Репресії. Розпочинаються хвилі арештів та серії політичних процесів (1965-66, 1972-73, 1977-78). В 1970 р. у Василькові при загадкових обставинах загинула Алла Горська, у 1979 у Брюховицькому лісі під Львовом був по-звірячому вбитий молодий талановитий композитор Володимир Івасюк, автор широко відомої пісні "Червона рута".

Поширення дисидентства інтелігенції. На заваді повного повернення до старих порядків стала інтелігенція Радянського Союзу, з думкою якої нове керівництво партії та уряду не могло не рахуватися. У вересні 1965 р. на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" в Києві відбулася справжня демонстрація протесу проти арештів інтелігенції. Творча інтелігенція надсилає низку листів до ЦК партії з політичними вимогами ("Лист 78", 1966, "Лист 139", 1968). Самвидавом поширюються праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, "Лихо з розуму" В.Чорновола, "Приєднання чи возз'єднання?" історика М.Брайчевського.

4. Стан культури України в сучасних умовах.

Авангардизм. Після завоювання незалежності в літературі та мистецтві України стверджується плюралізм, сама думка про можливість існування якого у тоталітарному суспільстві була ірреальною. Пануючим стилем у творчому житті стає авангардизм, який імперативно насаджується творчими угрупуваннями, як свого часу партія насаджувала соцреалізм. Високий рівень політизації суспільства привів до того, що в галузі літератури найбільшого поширення набула публіцистика.

Література. З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це - дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, К.Москалець, Є.Пашковський та ін. Жанр історичної романістики розвивають, Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Роман Р.Іваничука "Орда" продовжує традиції П.Куліша, А.Кащенка, Б.Лепкого. Поет М.Вінграновський написав яскравий роман "Наливайко". Повертаються в Україну твори українських емігрантів - Є.Маланюка, У.Самчука (Волинь), В.Барки, І.Багряного("Сад Гетсиманський", "Тигролови"), Юрія Тарнавського та ін.

Історія. Заповнюються "білі та чорні плями" в історії, розкрита правда про штучний голодомор 1932-33 рр., який був геноцидом проти українського народу, переоцінена роль національних героїв України П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи та ін. У широкий вжиток увійшли твори П.Куліша, М.Грушевського, Д.Яворницького, Д.Дорошенка, М.Хвильового та ін.

Музика. Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.

Живопис. Отримала визнання творчість одного з засновників нового напрямку в монументальному живописі Г.Синиці, ("українська національна колористична школа"), яка протягом