Консолідації східнослов'янських племен (відомих ще під загальною назвою венедів) сприяли не лише внутрішні інтеграційні процеси в рамках попередніх археологічних культур України, а й зовнішні обставини — боротьба слов'ян за незалежність, проти гегемонії готів і гунів, що посилювали свій вплив у Східній Європі. Тривалі слов'яно-готські війни йшли з перемінним успіхом, але на першому етапі закінчилися поразкою анто-склавинського населення, передусім дніпро-дністровської групи черняхівської культури, яке очолював антський князь Бож.

Слов'яно-готські війни розкрили деякі дуже важливі обставини. Вони засвідчили існування між слов'янами різних історично-культурних областей певного бар'єра, який може датися взнаки у найкритичніших ситуаціях. Справді, до боротьби з готами активно стало населення степових районів України, насамперед склавини й анти; населення Верхнього Подніпров'я та інші етнічні групи лісостепової частини відігравали в цьому другорядну роль. Проте загальноетнічна ідея здобуття незалежності та самоствердження слов'ян, як і всіх етнічних груп, що становили з ними етнокультурну спільність, виявилася сильнішою за історично-культурні розбіжності. Це дало змогу об'єднатись, утворити могутні воєнно-політичні союзи, які й дозволили східним слов'янам — антам і склавинам — посісти пріоритетне становище у Південно-Східній Європі.

Етнічною підосновою східнослов'янської єдності на території України у V—VII ст. стали три синхронні, але відмінні між собою слов'янські культури: колочинська, пеньківська та празька. Перша була поширена на Середній Наддніпрянщині, друга — на Верхньому Подніпров'ї, третя — на Попрутті, Наддністрянщині та правобережжі верхів'я Вісли. Саме ці культури засвоїли головні риси попередніх археологічних культур: київської (колочинська та пеньківська) та черняхівської (празька і почасти пеньківська). Пшеворська культура стала поштовхом до формування дзедзіцької групи. Але все це, як зазначає український археолог Володимир Баран, ланки одного історичного процесу на території Південно-Східної та Центральної Європи, що розпочався в першій половині І тис. н. е. і закінчився у VI—VII ст.

Поширення слов'янських старожитностей раннього середньовіччя:
І — колочинські; II — пеньківські; III — празькі;
IV — дзедзіцько-сухівські; V — Костиш-Батушани.

Етнічно всі названі культури — однотипні, але тільки колочинська, пеньківська та празька становили культурну спільність. Дзедзіцька, що формувалася на інших засадах та в іншій системі контактів і зв'язків її носіїв із сусідніми культурами, мала значні відмінності. Вони виявлялися в різних сферах культури й особливо матеріальній. Для слов'янської культурної спільності — колочинської, пеньківської та празької культур — характерна уніфікація головних форм культури. Наприклад, житло мало вигляд чотирикутної або квадратної напівземлянки зі зрубними або стовповими стінами, що опалювалася піччю-кам'янкою або глиняною піччю.

Серед названих культур низкою ознак вирізнялася дзедзіцька група слов'янських культур, поширена на території Центральної та Північної Польщі. За житло правила трохи заглиблена в землю наземна споруда довгастої форми з вогнищем у центрі. Існували і певні відмінності в асортименті та формах кераміки, системі обрядовості та вірувань.

Усі ці особливості культур, підтверджені численними археологічними даними, дають підставу для двох важливих висновків. По-перше, формування етнокультурної та соціально-економічної спільності відбувалося на грунті колочинської, пеньківської та празької культур; по-друге, етнічна підоснова цих культур була давнішою, як і час освоєння території східними слов'янами; заселення західних її окраїн відбувалося пізніше.

Етнокультурна схожість колочинської, пеньківської та празької культур не виключає складності їхньої етнічної структури, котра ввібрала, крім слов'янського населення, інші етнічні групи: германські, балтські, іранські, фракійські. Вони позначились і на антропологічному типові населення, а також, інтегруючись у слов'янську етнічну систему, сприяли загальній консолідації населення. В таких умовах відбувалося становлення етнічності в першій половині І тис. н. е. на території України.
 

-----------------------------------------------------------------------------------------

ЛІТЕРАТУРА:

Хвойка В. В.  Древние обитатели Среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена. Киев, 1913;

Рыбаков Б. А.  Древние Русы // Сов. археология. 1953. № 27;

Тереножкин А. И.  Предскифский период на Днепровском Правобережье. Киев, 1961;

Максимов Е. В.  Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. Киев, 1972;

Даниленко В. М.  Пізньозарубинецькі пам'ятки київського типу // Археологія. 1976. № 19;

Проблемы этногенеза славян. Киев, 1978;

Козак Д. Н.  Пшеворська і черняхівська культури у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі // Археологія. 1982. Вип. 37;

Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э. Киев, 1985;

Баран В. Д.  Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков). Киев, 1988;

Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. В.  Походження слов'ян. К., 1991;

Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Г.  Археологія та стародавня історія України. К., 1992;

Давня історія України: у 2-х кн. К., 1994.