Реферат на тему:

Український національний одяг

Вступ

Приступаючи до розмови про український народний одяг, ми розглянемо ті фактори, що мали і мають вплив на формування народного побуту взагалі і зокрема одягу. Головніші з тих факторів такі:

Зовнішнє оточення або природні умови, де проходить життя нашого народу: добрий клімат, багатство землі, краса краєвидів-гаї, сади та широчінь степових просторів.

Культурна спадщина, що її ми дістали від своїх предків: матеріальні явища побуту та звичаї й обряди. Іншими словами–матеріальна і духовна традиція нашого народу.

Культурні зв`язки, взаємини, що складаються з іншими народами. Головніший момент тих взаємин–вплив сусідніх культур.

І, нарешті, останній, дуже важливий момент: мистецькі здібності народу. Цей фактор–логічний висновок від трьох попередніх.

Усе це разом являє собою могутню рушійну силу культурного прогресу народнього побуту.

Але не всі чинники впливають з однаковою силою по всій території України.

Якщо взяти народний одяг і розглядати його в окремих частинах нашої батьківщини, то перше враження буде – це одяг різних народів. Бож, гуцульські ногавиці і наддніпрянські шаравари, подільська сорочка і поліська сукня мають чимало відмін!

Ця відмінність залежить від двох причин: природні умови місцевості та запозичення від сусідів.

Одяг найрухливіший елемент з усього комплексу народного мистецтва, такий елемент, що не тільки легко сприймає зовнішні впливи сусідніх культур, а й моду, новини в одязію. Мода – вигадка міста, а місто – культурний центр. Це робить вивчення одягу цікавим і в той самий час складним. Український народний одяг вивчати тяжко ще тому, що народ наш живе на величезній території з різними природніми умовами та неоднаковим впливом сусідніх народів. Крім того, народ наш прожив складне історичне життя повне боротьби і неспокою. Все це не сприяло збереженню чисто національних прикмет по всій території України. Найбільше відмінностей у пограничних районах – вплив сусідів, а найменше у центральних місцевостях України, де національних прикмет збереглося найбільше.

Отже, приступаючи до розгляду українського народного одягу, ми зазделегідь сподіваємось, що той одяг в окремих частинах України має на собі вплив народів, з якими дана місцевість межує. Винятком є суміжні райони з Росією, бож, як відомо, Московщина не мала культурного впливу на Україну.

Таким чином: Київщина, Полтавщина,Чернігівщина та Запоріжжя являють собою частину, яка найменше відчула на собі впливів сусідів.Крім того, ця частина напротязі історичного життя нашої батьківщини мала найдовший період самостійного культурного розвитку.Розуміється, що й народний одяг тут зберігся найліпше. З цим одягом справедливо пов`язується поняття про національний одяг.

Національний одяг

Національний одяг – це вище поняття, ніж одяг регіональний. Якщи місцевий одяг репрезентує собою тільки одну частинуУкраїни, то національний одяг – всю Cоборну Україну, націю!

Під чужинецьним пануванням наш народ зберіг національний одяг – як символ, що його проніс через всі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. Національний одяг, мова, віра, звичаї – все це надійний захист від національного занепаду.

Основною мистецького стилю українського національного одягу є стиль барокко. Крім того, що національний одяг – це естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок, мережива.

Артистичне багатство національного одягу ще виявляється у розвиненій гамі та мистецьких формах. Вишиття та мереживо на одязі – свідоцтво мистецького смаку, майстерності. Той факт, що національний одяг тепер, а особливо тут на еміграції, не модний, ще не визначає, що його естетична вартість не може бути належно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцямиЗбереження національного одягу це глибоке почуття батьківщини та вірності традиції своїх батьків.

Національний одяг – це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів.

Матеріали з яких виготовляють народний одяг

Хутро

Клімат України, як відомо, досить суворий і теплий одяг нашому населенню завжди був по-трібний не менше як на шість, а то й на сім місяців у році. Ось чому в Україні хутро зав-жди було найулюбленішим матеріялом для ви-готовлення верхнього теплого одягу, як для чо-ловіків, так і для жінок. Колись наші предки вживали для одягу хутро з диких, і свійських тварин. З свійських найбільше використову-вались вівці, а з диких — ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір'ї карпатських гір олені. Тепер здебільшого кожухи шиють з овечих шкір і тільки вельми заможні люди мають кожухи з лисиці. Вовки, ведмеді та олені вже рідко зу-стрічаються в українських лісах, а тому й не диво, що кожухи з хутра цих тварин стали ве-ликою рідкістю. На оздобу теплого верхнього одягу завжди використовувались хутра дрібних диких тварин, як ось куниць, соболів, горно-стаїв, бобрів та білок.

З старих літературних пам'яток відомо, що вже в ІХ-ХІІ століттях слов'янські племена платили данину своїм і чужим князям куничим і білячим хутром. Так, з Лаврентіївського літо-пису довідуємося, що хозари брали з полян, сіверян та в'ятичів по білячій хутрині з двору, а варяги брали з дерев'ян по одній чорній ку-ниці. Наша княгиня Ольга теж наказала дере-в'янам платити їй данину хутром. У тому ж лі-тописі говориться, що Ігор, Ольга і Святополк, коли сідали на княжий стіл, то роздавали хут-ряний одяг і шкіри куниць своїм дружинникам. Автор “Слова о полку Ігоревім”, що жив у XII-му столітті, нарікаючи на руських князів, пи-сав:

“А князі самі собі крамолу кували,

а погание самі з побідами рискаючи по руській землі,

данину взимали: зо всякого двора, білку”.

У тій же старокняжій поемі,