“Рукава як писанка, а личко як маків цвіт”;

“Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби по-лики вишиті”;

“У наших хазяйок та по сто сорочок, а у уіє-не одна та й та біла щодня”.

Щодо крою, то жіночі сорочки, призбирані коло шиї, можна поділити на дві основні групи: сорочки до уставок і сорочки без уставок. Уставка — це вшиване плічко, що з'єднує пе-редню і задню частини сорочки і призбируєть-ся коло шиї разом із станком сорочки. Типовий крій української сорочки з уставками подаємо на схемі 1. Варіянтом цього крою є сорочка, де рукав і уставка викроюються з суцільного шматка полотна. Рукава в сорочок з уставками вшиваються під прямим кутом до станка “по підканню”. Вишивка звичайно кладеться на уставку, рукава і поділок; часом вишивається і комір, чохли і пазуха.

Другий тип сорочки, без уставок, має суціль-ні рукава, вшиті паралельно до станка сорочки “по основі”. Горішній край рукава призбиру-ється разом із станком, утворюючи шийний ви-кот. Ці сорочки іноді не мають окремого при-шивного коміра; рукава в них закінчуються призбиранням над зап'ястком руки, як показано на схемі 2. Крім рукавів, чохол та коміра, в цих сорочках вишиваються ще “погрудки”; 2-4 подовжні смуги, розташовані по обидва боки па-зухи. Вишиваються відповідно до “погрудок” і поздовжні смуги на спині сорочки.

Крім цих основних кроїв українських жіно-чих сорочок, на західніх українських землях існує кілька місцевих кроїв. Наприклад, бойків-ська сорочка Довжанської долини (схема 3). У сорочки Яворівського району під Львовом уставки вшиваються до скошених горішніх ріжків станка (схема 4).

На Буковині, крім сорочки призбираної біля шиї, шиються ще “хлоп'янки”, які за кроєм мало чим відрізняються від чоловічих сорочок “вперекидку” (схема 5). В Тячівському районі Закарпаття останнім часом поширилася сороч-ка румунського крою “волошка”, в якій станок

призбирується і пришивається до багато виши-ваної кокетки. Подібний крій ми зустрічаємо і на Дніпропетрівщині.

Одяг, що носиться поверх сорочки

Поверх сорочки, на долішню половину тіла, дівчата і жінки колись в Україні одягали в бу-день до роботи запаску або дергу, а в свято — плахту і попередницю; усе це підперізувалося крайкою.

Запаска

Запаски бувають двох видів. Один з них — це чотирикутній шматок вовняної тканини з за-в'язками на верхніх кутах. Такі запаски одяга-ються по дві зразу: одну спереду, а другу зза-ду, але таким способом, що з обох боків, де схо-дяться краї запасок, трохи видно сорочку. Одна з таких запасок вживається як попередниця до плахти. Другий вид запаски являє собою один суцільний шматок вовняної тканини, що ним обгортається стан навколо, але так, щоб кінці його сходилися спереду. Поверх такої запаски одягають інший шматок тканини — попередни-цю. Запаску і попередницю разом підперізують крайкою, що її кінці у молодиці звисають ззаду, або з лівого боку, а в дівчини завжди спереду. Оперезавшись крайкою, дівчата й молодиці під-смикують сорочку догори наскільки, щоб знизу з-під запаски і попередниці видно було виши-тий поділ сорочки.

Колір запаски буває чорний, синій, червоний і білий. В українських селах Бесарабії та Буко-вини запаски звичайно роблять чорної барви з вишитою або обшитою канвою по долішньому і боковому краю.

Гуцули і бойки мають запаски дуже вибагли-вого ткання, переважно яскравих кольорів: жовті, червоні, сині. Тчуться ці запаски з вов-ни в суміші з шовковими, а часом і металевими (золотими, срібними) нитками. Ніякого особли-вого орнаменту на гуцульських запасках немає; вони тчуться горизонтальними смугами. На Холмщині запаски носять з білого сукна. Над-дніпрянщина знає чорні, темносині і червоні запаски.

Серед народніх приповідок про запаску зу-стрічаємо й таку: “Як були ми молодими, то хо-дили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках”. Ця іронія скерована проти тих жі-нок, що занадто довго вважають себе молоди-ми, бо ж червоні запаски носять дівчата та мо-лоді жінки, що недавно повиходили заміж.